Твір на тему: «Характеристика Олівера Твіста» за романом Чарльза Діккенса

Гаряче борючись з егоїзмом в ім’я людяності, Діккенс висував різні аргументи міркування інтересу і користі. Концепція «злих» і «добрих» будувалася на уявленні буржуазного гуманізму. Одним (представникам панівних класів) Діккенс рекомендував гуманність і великодушність як основу «правильної» поведінки, іншим (трудівникам) – відданість і терпіння, підкреслюючи при цьому громадську доцільність і корисність такої поведінки. Прикладом різноманітності аргументів може буди роман «Пригоди Олівера Твіста».

На початку роману автор зазначає, що маленького Олівера, як і його однолітків, які опинилися у владі безсердечних і морально нечистоплотних людей, чекає доля «смиренного і голодного бідняка, що проходить свій життєвий шлях під градом ударів і ляпасів, зневажуваного усіма, бідняка, який ніде не зустрічає жалості» . Водночас, зображуючи халепи Олівера Твіста, автор веде героя до щастя. При цьому історія народженого у робітному будинку хлопчика, який відразу після народження залишився сиротою, закінчується благополучно явно всупереч життєвій правді.

Образ Олівера в чомусь нагадує персонажів казкових новел Гофмана, які несподівано опинилися в самій гущі сутички добра і зла. Хлопчик виростає, незважаючи на важкі умови, в які поставлені діти, що перебувають на вихованні місіс Менн, переживає напівголодне існування в робітному будинку і в сім’ї трунаря Сауербері. Образ Олівера наділяється Діккенсом романтичною винятковістю: всупереч впливу середовища хлопчик неухильно прагне добра навіть тоді, коли він не зломлений нотаціями і побоями піклувальників робітного будинку, коли не навчився покірності в будинку свого «вихователя» - трунаря, потрапляє в злодійську зграю Фейджина.

Пройшовши життєву школу Фейджина, який навчає його злодійському мистецтву, Олівер залишається доброчесною і чистою дитиною. Однак Олівер вирізнявся з-поміж інших своїм внутрішнім духовним світом, який не дав йому стати на шлях злочину: «Я переконався, що навчити його нашому ремеслу дуже важко, – провадив Фейгін. – Він зовсім не схожий на інших хлопців, які опинялись у його становищі».Отже, це ще раз засвідчує, наскільки непросто було самотньому сироті не потрапити в тенета, які так хитро і майстерно плів старий бандит.

Олівер відчуває свою непридатність до ремесла, на яке його товкав старий шахрай, зате легко і вільно почувається в затишній спальні містера Браунлоу, де відразу ж звертає увагу на портрет молодої жінки, що опинилася згодом його матір’ю. Як мораліст і християнин, Діккенс не допускає морального падіння хлопчика, якого рятує щаслива випадковість – зустріч з містером Браунлоу, який вирвав його з царства зла і переніс в коло чесних, добропорядних і заможних людей. У фіналі твору з’ясовується, що герой є незаконнонародженим, але зате довгоочікуваним сином Едвіна Ліфорда, якому батько заповідав досить значну спадщину. Усиновлений містером Браунлоу хлопчик знаходить нову сім’ю.

У даному випадку можна говорити не про суворе дотримання Діккенса логіки життєвого процесу, а про романтичний настрій письменника, впевненого в тому, що незаплямованість, чистота душі Олівера, його стійкість перед життєвими труднощами потребують винагороду. Разом з ним знаходять благоденство і спокійне існування й інші позитивні персонажі роману: містер Грімвіг, містер Браунлоу, місіс Мейлі. Роз Флемінг знаходить своє щастя в шлюбі з Гаррі Мейлі, який для того, щоб одружитися на коханій дівчині низького походження, обрав собі кар’єру парафіяльного священика.

Таким чином, щасливий кінець вінчає розвиток інтриги, позитивні герої винагороджуються письменником-гуманістом за свої чесноти безбідним і безхмарним існуванням. Настільки ж природним для автора є уявлення про те, що зло має бути покаране. Всі лиходії йдуть зі сцени – їх підступи розгадані, тому їх роль зіграна. У Новому Світі вмирає у в’язниці Монкс, який отримав за згодою Олівера частину спадщини свого батька, але так і побажав стати добропорядною людиною. Фейджин страчений, Клейпол, щоб уникнути покарання, стає інформатором, Сайкс гине, рятуючись від погоні. Бідл Бамбл і наглядачка робітного будинку місіс Корні, що стала його дружиною, позбулися своїх посад. Діккенс із задоволенням повідомляє про те, що в результаті вони «дійшли поступово до вкрай тяжкого і жалюгідного стану і нарешті оселилися як бідняки в тому самому робочому будинку, де колись панували над іншими».