Твір на тему: «Жінка і війна» за кіноповістю Олександра Довженка «Україна в огні»

У своїй кіноповісті «Україна в огні» О. Довженко зобразив трагічні сторінки історії України, пов’язані з Великою Вітчизняною війною, виразив протест людини, якій вдалося піднестися над уламками зруйнованої країни. Своїм твором письменник ніби хоче проголосити «Ні, війні!», війні, яка принесла нашій рідній землі стільки горя, ніби закликає людей до мирного співіснування і вирішення усіх проблем не силою, а розумом.

Чомусь найбільше з цього твору мені запам’ятався епізод, в якому синій від побоїв і знущань фашистів дід Семен стояв на спустілих київських висотах і проклинав тих, хто кинув український народ на загибель, хто приніс загибель на українську землю.

О. Довженко вистраждав жорстоку війну разом зі своїми співвітчизниками, тому його твори про ті лихі часи — гучне, немов дзвін, прокляття фашизму і війні. Окремою темою у творах письменника, зокрема у кіноповісті «Україна в огні», стала доля української жінки у воєнне лихоліття.

Образи жінок у повісті сповнені благородства й трагізму. Це і Тетяна Запорожець, яка береже честь та гідність своїх славетних предків та свого роду, і Олеся, її дочка, і Мотря Левчиха, і Христя Хуторна, яку засудили за правду у партизанському загоні. Кожна з цих жінок — це символи знівеченої та розтоптаної ворожими солдатами України.

Усі жіночі образи повісті О. Довженко змалював з великою симпатією, а найближчою серцю автора стала Олеся. Мабуть, саме вона втілила розуміння письменника про ідеал української дівчини. Це співуча, цнотлива, роботяща і красива молода українка. Вміла вона й співати, причому «так голосно і так прекрасно, як не снилось ні одній припудреній артистці». Загалом Олеся була «тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою чесним родом». Глибоко переживаючи всенародне горе, вона якось дуже просто, по-жіночому вигукує: «Ой Боже мій! Що ж воно буде з нами?» З «нами» — це не тільки з її родиною, а й з її селом, з її рідною Україною. Можна вважати, що з вуст Олесі вирвався крик болю усієї зневоленої країни.

Усі жіночі образи в повісті О. Довженка «Україна в огні» є трагедійними, а найбільш трагічним у творі став образ Христі Хуторної, яка не побоялася сказати добрі слова про свого чоловіка, італійського офіцера. Тільки за правду й щирість засудили Христю партизани, не зрозумівши цієї жінки.

Саме Олеся і Христя стали двома основними втіленнями образу України, які гармонійно доповнили один одного. І якщо Христя втілила у собі трагічну долю рідної країни, то Олеся стала її поетичною душею, яка й досі хвилює читачів і не дає забути про усі жахіття Великої Вітчизняної війни, що довелося пережити українцям.