Твір на тему: «Спадщина «розстріляного відродження» – то важлива й цікава сторінка нашої культури»

Одним з найяскравіших митців українського «розстріляного відродження» вважається талановитий український письменник М. Хвильовий, який понад півстоліття вважався «ворогом народу». Радянська влада звинувачувала митця у ворожості «офіційному курсу партії» і націоналізмі. Після активної українізації курс влади дуже швидко змінився, стали закриватися українські школи, літературні центри та періодичні видання. Перестав друкуватися і журнал «ВАПЛІТЕ», у створенні якого брав участь і М. Хвильовий. Письменник змушений був клястися у вірності комуністичній ідеології, писати покаянні листи. Гірко й сьогодні читати ці документи, гірко читати і статті, що були спрямовані проти колег по перу. Але саме вони дають уявлення, в яку безвихідь в той час був загнаний М. Хвильовий.

Останньою спробою українських письменників та культурних діячів відстояти свою незалежність було створення літературної організації «Політфронт» і періодичне видання однойменного журналу, який виходив протягом усього 1930 року. Для більшості прогресивних українців вже давно стали зрозумілі помилки національної владної політики, що привели Україну до такого стану. Як і багато інших українців, М. Хвильовий болісно переживав складнощі особистої долі, компроміси, на які повинні були йти українські майстри художнього та поетичного слова для того, щоб все ж таки мати можливість займатися творчою діяльністю.

Можливо, саме постріл М. Хвильового, його трагічне самогубство 13 травня 1933 року стало крапкою в історії пореволюційного українського відродження. Проте, творча спадщина цього талановитого письменника назавжди залишилася у скарбниці української літератури і стала однією з найяскравіших її сторінок, запорукою майбутнього розвитку українського суспільства.

Менш ніж через рік після самогубства М. Хвильового були заарештовані, а потім розстріляні не менш відомі і не менш талановиті українські письменники і поети К. Буревій, Д. Фільковський, Г. Косинка та інші. Зі створеної у 1934 році української спілки письменників репресій зазнали 97 із 193 її членів. Серед них опинилися Л. Гомін, М. Зеров, М. Куліш та інші. Саме про цих митців варто сказати, що вони стали символами періоду «розстріляного відродження» в українській літературі.

Доля української літератури нерозривно пов’язана з долею України. Важко знайти ще один великий народ, мова якого регулярно заборонялася, а творчість письменників і поетів переслідувалася спеціальними вердиктами й актами. За останні три століття українська література перебувала у колоніальному становищі і не могла розвиватися на всю силу закладених в ній можливостей. Але, постійно дбаючи про виживання і самозбереження, спираючись на невмирущі народні джерела, наша мова й література пройшли через усі труднощі й утиски, а в цьому їм дуже допомогла героїчна діяльність митців «розстріляного відродження».