Твір на тему: «Наш світ очима митців-модерністів» (варіант 2)

Література завжди була й залишається дзеркалом епохи. Часто можна почути, що в модерних творах є багато дивного, незбагненного або навіть божевільного. Ми завжди засуджуємо те, що до кінця не розуміємо. Якщо митці-модерністи мали відмінний від нашого погляд на певні речі — це не означає, що він неправильний, адже кожна думка, бодай навіть найабсурдніша, має право на існування.

Модернізм — це своєрідний сміливий виклик не лише суспільству, а і його впорядкованим, усталеним поняттям та темам. Це – не просто підсумок або синтез попередніх напрямів, а нове переосмислення світу. Цілком можливо, що саме сприйняття середовища очами митців-модерністів було найбільш чітким, достовірним та наближеним до реальної сутності речей. Для неосвічених їхня творчість — божевілля, для мислителів — ключ до розгадки й відповіді на багато питань сучасності.

На мою думку, модернізм є однією з найскладніших течій в українській літературі, бо має величезну кількість напрямів. Найбільше, мабуть, наші митці зверталися до символізму, неоромантизму, імпресіонізму та футуризму. На двох останніх хочеться зупинитися детальніше.

Яскравим представником футуризму є Михайль Семенко. Його ідеї заперечували попередні художні переконання, його лірика — експериментальна, епатажна, характеризується сміливим оновленням та руйнуванням традицій сталого українського віршування, пронизана урбаністичним пафосом та вражає абсолютно новими малюнками. Про Семенка казали: «Він ніколи не повторювався: вийшовши з «української хати», відштовхнувшись від традиційного віршування, запровадив своєрідний кверо-футуризм, став романтиком революції.»

Одним з найвидатніших митців-імпресіоністів в українській літературі є Михайло Коцюбинський. У своїй новелі «Intermezzo» він напрочуд уміло застосовує «звуковий» пейзаж, зображує події за принципом калейдоскопа, вживає тропи для підсилення вражень і почуттів, звертається до образів-символів. «Моя утома», «залізна рука города», «людське горе» є негативними образами, які пригнічують моральний стан героя, а «ниви в червні», «зозуля», «жайворонки», «сонце» й «три білих вівчарки» мають позитивний вплив на героя та вносять свою частку в його моральне й духовне одужання. Про Коцюбинського Ніна Калениченко писала так: «Він був природженим художником, який має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце. Недаремно він називав себе в листах до друзів вогне- й сонцепоклонником.»

Відчуваючи гармонію органів сприйняття, починаєш вірити, що митці-модерністи знали щось таке, що невідомо звичайним людям. У нашому посірілому від побуту світі вони — це мінливий та різнобарвний вогник, який вказує нам дорогу в майбутнє.