Твір на тему: «Екзотичність мислення Михайля Семенка»

Провідним образом в поетичній творчості М. Семенка є образ міста. Адже саме місто поет оспівував у декількох своїх віршах з однаковою назвою «Місто», воно згадується у перших рядках багатьох інших поетичних творів, серед яких «Місто мокре», «Вечір під дощем», «За вікно вилітали», «Сонце висвітлювало», «Блисне й капне», «Вдихаю я тонку отруту». Не менш яскравими є поезії М. Семенка з надзвичайно виразними назвами, у яких відображається атрибутика міста: «У кафе», «Асфальт», «Вулиці», «Тротуар», «Будинки» та багато інших.

Усе своє життя М. Семенко захоплюється пейзажами сучасного міста, любить посидіти з друзями в кав’ярні, з задоволенням вдихає запах бензину, любить сходити у кіно, що в той час тільки входило в моду, обожнює швидкий рух вулиць, який вважає «двигуном життя». А головним критерієм значимості поезії митець вважає словесну гру й оригінальність думок. Вже з назв поетичних творів М. Семенка стає зрозумілим, що він був прихильником неологізмів. Про значення багатьох таких слів можна швидко здогадатися, а ось деякі з них змушують замислитися. Мабуть, саме тому творчість цього поета тримає читача в постійній напрузі, її цікаво читати, потім аналізувати і знову перечитувати вже під іншим кутом зору.

Слід сказати, що тільки оригінальний письменник з екзотичним поетичним мисленням міг поставити у своєму вірші зовсім безглузде на перший погляд запитання, як це він робить у вірші «Бажання»:

«Чому не можна перевернути мир?

Щоб поставити все догори ногами?»

Поет вважає, що подібне він може здійснити й сам. І не знайдеться сміливця, який би посмів заперечити йому. Адже переворот миру М. Семенко зробив, а точніше зробив його ліричний герой, що дарує служниці Маші весняні берези, щоб ту полюбив Петро, а дітям замість іграшок роздає зірки з неба. М. Семенко воліє постійних змін і динаміки життя. Його не влаштовує світоустрій і природа, навколишній світ він називає балаганом і бажає, щоб його «риси схопили», адже те, що бажає поет, неможливо виконати.

Ще один яскравий вірш М. Семенка — «Запрошення». Його можна вважати своєрідним звертанням поета до прийдешніх поколінь. Всім тим, хто забажає викликати «його дух», поет обіцяє показати безліч шляхів, безліч світів, «оригінальних і примхливих», а також відчинити замкнуті двері до них.

Незважаючи на непримиренність натури М. Семенка, на всю екзотичність його творчого мислення, його здобутки врешті-решт повинні посісти належне місце в українській літературі, повернутися до читачів і стати темою широких дискусій. Адже М. Семенко став для українського авангардного літературного руху провідною зіркою, він зробив великий внесок у відродження української літератури, яке з часом назвали «розстріляним».