Твір на тему: «Щасливими не народжуються, ними стають» за п’єсою «Наталка Полтавка»

П’єса «Наталка Полтавка» видатного українського поета, письменника і драматурга І. Котляревського стала безцінним надбанням національної літератури й культури. Вона й досі з успіхом йде на сценах українських театрів і залишається актуальною навіть в наші дні. А ім’я головної героїні п’єси стало прозивним у наших співвітчизників, бо й зараз так називають кращих українських дівчат.

У своїй п’єсі І. Котляревський стверджує, що щастя будь-якої людини різне, адже його розуміння залежить від особистих поглядів на життя. Тому скільки на землі людей, стільки і розумінь людського щастя. Але єдине для всіх те, що щастя не приходить само по собі, воно швидкоплинне і за нього треба боротися.

Наприклад, товариш коханого Наталки Микола, який допомагав закоханим у прагненні з’єднати свої долі, вважав, що щастя полягає у почутті солідарності з людьми, у допомозі бідним і знедоленим, у сміливості і розумі, у почутті гідності, у прагненні стати незалежною особистістю. Слід сказати, що у більшості читачів саме Микола викликав більше симпатії ніж ідеальний, але слабкий духом Петро, який заради спокою Наталчиної матері згоден був відмовитися від свого щастя і змиритися з обставинами.

А ось Наталчина мати Терпелиха вбачає відраду не у своєму особистому щасті, а в безтурботному і щасливому житті своєї дочки, бо їй з власного досвіду добре відомо, що таке злидні і нестатки. Саме тому щастя Наталки Терпелиха асоціює тільки з вигідним заміжжям з багатим чоловіком.

Щодо негативних персонажів п’єси, виборного та возного, то своє щастя вони будують на брехні, використанні влади у власних інтересах, хабарництві, підкупах, і бачать щастя лише в накопиченні багатств. Але добрим знаком у п’єсі є те, що у фіналі возний все ж таки змінює свої погляди на життя, ламає традиції і відмовляється від Наталки заради її щастя з Петром.

Зображуючи у п’єсі боротьбу головної героїні за щастя, висвітлюючи особисте уявлення про природну доброту українців, І. Котляревський робить великий крок уперед, доводячи, що риси особистості людини, її уявлення про щастя і реальна поведінка великою мірою залежать від виховання, суспільства і соціального середовища.

Але у будь-яких обставинах добре зрозуміло, що щасливими не народжуються, щасливими стають. За своє щастя людина повинна боротися, причому так було сто років тому, так залишається зараз і саме так буде в майбутньому.