Твір на тему: «Кохання у творах поетів-шістдесятників»

Лірика поетів-шестидесятників — це справжнє відкриття сучасності. І слід подякувати тим суспільним заворушенням, завдяки яким ми маємо змогу близько познайомитися з глибокою думкою і витонченим словом митців того часу, що були по-справжньому талановитими людьми і прагнули зобразити усі проблеми тогочасного суспільства.

Чим же приваблює поезія поетів-шестидесятників? Перш за все, емоційною точністю і проникливою щирістю вислову. Бо у віршах, присвячених коханню, поети цього періоду не розповідають про події зовнішні, а перед очима читачів проходить ціле людське життя, подане через бажання, надії, сподівання, злети, падіння і почуття, на які так багата душа справжнього поета. Головне у творчості поетів-шестидесятників не те, що було сказане, а те, що було недоказане. Саме це залишає простір для мрій і надію. Характерною ознакою творчості поетів-шестидесятників є недомовленість, яка завжди залишає для людини надію і великий простір для мрій. Головне так і лишилося недомовленим. Наприклад, видатна поетеса того часу Ліна Костенко писала: «Тільки так і можна говорити про кохання» і лише злегка торкалася «тендітними пальцями» найпотаємніших душевних струн. «Розкажу тобі думку таємну», — довірливо казала вона, і в її роздумах ми впізнавали свої почуття.

Чому ж це так відбувається? «Тому що це теорема,» — доводить нам Ліна Костенко та інші поети-шестидесятники. Як то вона каже: «То все разом, а ти — окремо». І вчора, і сьогодні, і завтра, і назавжди. І разом з нею ми можемо сподіватися, що «вірність має душу неподільчиву». У віршах Ліни Костенко, як і у творах інших, сучасних їй, поетів, головною темою є любов. Любов, яка невіддільна від усього світу, любов до кожної травинки, тваринки і сонця завтрашнього дня. Не менш величним у поетичних творах поетів-шестидесятників полягає і кохання.

Як стверджували митці того часу, у нашому житті все прекрасне. І дощ, що, як мантія, огортає ліричного героя, і осінні небеса, на яких летить килим, витканий із птахів, і айстри, які залишилися болем горлиць. Жити, любити, бути коханим чи коханою — це справжнє людське щастя, і саме в цьому переконують нас поети-шестидесятники.

Сьогодні ми з вдячністю сприймаємо щиру правду поетики середини минулого століття, залишаємося вдячними авторам того часу і сподіваємося, що витончена поезія буде цікава не лише нашим сучасникам, а й багатьом наступним поколінням.