Твір на тему: «Мої враження від прочитаного роману Юрія Яновського «Вершники»

Нещодавно на уроці української літератури я ознайомилась із романом Юрія Яновського «Вершники». Мене вразило, як автор майстерно описав страшну трагедію народу – громадянську війну та її наслідки.

Головні герої твору — п’ять братів-Половців, кожен з яких обрав свою життєву дорогу. Андрій став денікінцем, Оверко — петлюрівцем, Панас і чотирнадцятирічний Сашко — махновцями, а Іван — червоноармійцем. Хлопці виховувались у люблячій родині, в якій завжди дотримувались сімейних цінностей. Батько Мусій Половець казав: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Але настав час, коли хлопці порушили батьківську настанову. В умовах війни брати боролись не за свою родину, а за ідею свого класу.

Першим вчиняє страшний гріх Оверко, який убив свого брата Андрія. Андрій промовляє до Оверка батькові слова: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Хлопець відповідає, що «рід — це основа, а найперше - держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає». Але ж як держава може існувати без міцного фундаменту: сім’ї? Про це Оверко не думав, адже його засліпили перспективи майбутнього. Брат Панас без порухів душі вбиває Оверка, тому що впевнений: «Нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття». Панас поховав своїх братів, а згодом налетіли червоні з Іваном на чолі. Щоб не вмирати від руки брата, Панас сам заподіює собі смерть. Через велику ідею Іван втратив трьох братів, і я не думаю, що після цього він почувався щасливим.

Братовбивство — страшний гріх, і ми не можемо навіть уявити, що відчували батьки хлопців. Адже для них неважливо, хто їхня дитина: денікінець, петлюрівець, махновець чи червоноармієць. Вони люблять їх однаково, за кожного однаково сильно болить душа. І як страшно, коли твої кровинки вчиняють насильство один над одним. Двоє з братів залишилися живими, але як же вони можуть дивитися в очі мамі з татом, як пояснити їм свій вчинок? Як у батьків в голові може вкластися думка, що їх діти — вбивці? На ці питання автор не дає відповіді.

Юрій Яновський зобразив війну як трагедію України, народу, родини, батька та матері. Прикладом родини Половців автор хоче застерегти нас від помилок головних героїв, він не хоче, щоб сюжет його твору повторився в реальному житті. Своїм твором Юрій Яновський повстає проти насильства, війни й братовбивства. Він намагається донести до людей, що батько не може вбити сина, а брат не може вбити брата. Він не хоче, щоб Україна знову обливалася кров’ю своїх дітей.