Твір на тему: «Раби — це нація, котра не має слова, тому не може захистити себе»

Український народ володіє безмежним багатством, яким захоплюються, яке оспівують, — це наша рідна мова. Перед нею схиляють голови навіть іноземці. Звук українського слова полонить душу, знаходячи місце в кожному байті людської пам’яті — той, хто почув його, навіки зв’язаний із солов’їною та дзвінкою мовою. Але зараз багато людей просто не помічають цього скарбу, що знаходиться прямо перед ними. Суспільство перетворюється на рабів, нехтуючи застереженням української поетеси.

Нашу мову хотіли знищити, спалити, стерти, як надпис крейдою на шкільній дошці, але вона щоразу відроджувалася з попелу, наче фенікс, для того, щоб жити у віках. А наш обов’язок — охороняти її від недругів, яким щоночі сниться її смерть. Наші супостати забули: вічне те, що живе в серцях мільйонів людей. Ми не можемо стати масою німих рабів, які схиляють голову після кожного наказу, бо в нас є Слово, яким ми можемо себе захистити:

Та ще всміхнеться їх життя, як сонце,
Прийде тепло і радість перемог,
Ще буде весь бомонд на їхнім боці,
Адже їх любить і шанує Бог.

В історії нашої Батьківщини є чимало дат, про які неможливо думати без сліз на очах та смутку в серці. Одні забороняли навіть тексти для нот писати українською, інші взагалі казали, що української мови «не було, немає й бути не може», що це мова простолюду. Усі вони рвалися забрати в нас рідне слово.

А що змушувало їх підписувати документи про заборону мови? Відповідь одна: за палкою ненависті ховається звичайний страх. Він керував ними, брав у свій полон. Наші вороги знали, що якщо вони не підкорять України, то вона сама стане для них кінцем, де кожен побачить їхні вкриті кров’ю руки. Але не врахували недруги одного: така нація ніколи не стане на коліна, не відречеться від найріднішого, а буде захищати своє, не дозволяючи супротивникам доторкнутися до священного — мови, історії, культури. Поетеса пророкувала:

Прийде їх час… бажаний час відплати,
Що зможе владу нечисті зламать.
Прийде добро, що зможе слово дати
Тій нації, в якій його нема.

Незважаючи на всі перешкоди, наш народ ніколи не відрікався від української мови, тому наше покоління мусить продовжувати захищати її своїми грудьми від лихих очей ворогів. Нехай рідне слово кожному з нас стане зіркою, що вказує шлях у майбуття. Ми можемо не шукати скарби в океанах, адже дорожча від золота мова, на якій ми говоримо свої перші слова, вітаємося, прощаємося, зізнаємося в коханні, повідомляємо новини.