Твір на тему: «Хліб – усьому голова» за поезією «Бесіди з внучкою про хліб»

До хліба в народі завжди ставилися як до святині, його цінували і берегли. Про хліб існує багато прислів’їв, приказок, повір’їв і пісень. Вважається, що неможна залишати недоїдений шматочок хліба, бо в ньому – здоров’я людини. Існує дуже багато обрядів і звичаї, які не обходяться без хліба. Наприклад, весілля: весільний коровай обов’язково повинне скуштувати молоде подружжя, а шишки повинен з’їсти кожен гість, причому не допустити, щоб вони засохли, бо тоді «всохне» і життя молодих.

Тому й не дивно, що про хліб писали і пишуть письменники та поети, серед яких і відомий український поет Володимир Бровченко. Він написав цікаву повчальну поезію «Бесіди з внучкою про хліб», в якій передається розмова дідуся з онучкою. У цій розмові дідусь згадує про часи війни, коли була майже забута така важлива для людей хліборобська праця. Здається, що дівчинці розповіді дідуся не дуже цікаві, адже вона хоче почути щось чарівне, казкове. Але обходить такі розмови не варто, бо треба виховувати у дітей та молоді повагу до хліба, до важкої, але самої мирної хліборобської праці. Бо й сьогодні існують випадки, коли хліб стає «м’ячем»:

«От футболістики, от молодці!..

Піджинюють хліб, як серце моє,

Хлопчики спритні і дужі».

Коли таке видовище побачила старенька бабуся, вона настільки обурилася відношенням до хліба, що навіть заплакала:

«Підкотився хліб старій до ніг,

Шукаючи захисту, ліг».

Я дуже сподіваюся, що подібних описаному у вірші випадків небагато. А щоб їх і зовсім не було, кожен повинен запам’ятати ці рядки з вірша Володимира Бровченко «Бесіди з внучкою про хліб»:

«З хлібом у нас зустрічають гостей,

хліб на весіллях цвіте в короваї.

І кращих немає на світі вістей,

ніж – хліб уродився у рідному краї».