Твір на тему: «Історія кохання Сільвера і М’єтти» за романом Еміля Золя «Кар’єра Ругонів»

Кохання і смерть — дві наймогутніші рушійні сили, які у романі Еміля Золя «Кар’єра Ругонів» злилися у вишуканий візерунок з червоного і чорного кольорів. Саме цими фарбами автор користується для зображення кохання Сільвера і М’єтти.

У М’єтти чарівні очі і червоні вуста. Письменник майже закоханий у цю героїню. Він милується цією простою сільською дівчиною з чистою і доброю душею, яка не боїться важкої роботи. Червоним є і великий плащ, яким обгортає свою кохану Сільвер. Ця дівчина виділяється і серед натовпу повстанців, коли у перших рядах несе червоний прапор революції: «М’єтта взяла прапор, притулила держак до грудей і отак стояла, випроставшись, під цим криваво-червоним знаменом, що майоріло над нею». Автор описує цей епізод так саме яскраво, як і відомий французький художник Ежен Делакруа, який написав картину «Свободу на барикадах» — жінка із червоним прапором кличе бійців революції до бою. Сам письменник пише про свою героїню: «В цю мить вона здавалася уособленням незайманої Свободи».

Пізніше, коли дівчина стоятиме з прапором у руках серед повсталих, вона буде здаватися великою кривавою раною революційно налаштованого натовпу, а потім і сама отримає смертельну рану. «Під лівою груддю він розгледів маленький рожевий отвір; тільки одна краплина крові витекла із рани». Ця картина вражає натуралізмом і патетикою. А Сільвера ми бачимо коло тіла М’єтти, коли його з силою відривають від неї, немов собача.

Смерть, могили, кладовище — цими містичними символами смерті Е. Золя починає і закінчує свій перший роман епопеї. Саме на старому кладовищі на початку твору зустрічаються Сільвер і М’єтта. Саме серед надгробків зароджується їхнє кохання, чисте і молоде, немов яскрава весняна трава. М’єтта випадково присаджується на каміння, яке виявляється надгробком могили давно померлої жінки. Так до закоханих уперше приходить привид смерті. Чорна міська безодня, темрява і холод — саме тут морально і духовно зростають Сільвер та М’єтта — нікому не потрібні, химерні квіти закоханого у себе міста, що нікого не помічає.

Символом чистоти кохання цих молодих людей став колодязь, розташований на межі двох родинних володінь. Саме до нього квапляться кожного разу Сільвер і М’єтта, аби знову побачити один одного, аби підживити своє кохання, яке було їм потрібне, немов свіжа колодязна вода. У колодязній воді, як у дивовижному дзеркалі, відображуються і листя плюща, що в’ється над муром, і блакитне небо, і обличчя зачарованих одне одним хлопця і дівчини, які ще не знають, що попереду у них дуже бурхливе, але дуже коротке життя.