Твір на тему: «Вічна жіночність» у творах Олександра Блока»

Було б дивно, якщо у такого поета, як Блок, тема любові не проявилася б у ранній творчості. Правда, треба зауважити, ранньому Блоку земні пристрасті не приносили задоволення. Молодий поет шукав порятунку в любові «божественній». Ідеал поета оспівувався у віршах «туманних».

Більш глибокі почуття з’являються у нього в «Віршах про Прекрасну Даму», народжених пристрасними відносинами з його коханою Л. Менделєєвою, які цілком захопили поета. Закоханий і поглинений цією любов’ю, поет знаходить у ній повну досконалість, вважає «владичицею всесвіту». Реальні риси видаються йому небесними і божественними. Себе Блок бачить в образі лицаря. А своє життя він мислить як молитовне служіння коханій:

«Зі мною все життя – один заповіт:

Заповіт служіння непостижимій».

Вірші про кохання за характером, швидше, нагадують урочисті гімни і молитовні співи. Поет забуває про земне і весь спрямований до небесного. Сучасники вважали, що таке сприйняття любові разом із захопленням поетом містикою в реальному житті стало причиною найскладніших відносин між Блоком і Менделєєвою.

Все в його ліриці тієї пори «боязке і темне», хистке і туманне, часом невловиме: тільки натяк весни, тільки клаптик світлого неба, якісь відблиски. Здається, поет, дивлячись на світ, бачить прекрасну казку, що відносить його на іншу планету, далеку планету Любові:

Природно, що примарності і невизначеності, що пронизують лірику Блоку, відповідала архаїчна, церковна лексика, розрахована на емоційне сприйняття: сльози, сновидіння, мрія, таємничий сутінок. Проте, почуття і переживання, що переповнювали поета, диктували йому ліричні рядки, які часом перехльостували через край філософських догм, які сприймаються в той час Блоком як непорушні істини:

«Все, кружляючи, зникає в імлі,

Нерухомо лише сонце любові».

І все ж Блок з тих поетів, у творчості яких почуття завжди співвідносяться з тими чи іншими ідеями. Новий етап у ліриці поета пов’язаний з ідеєю «містицизму в повсякденності». У віршах цього періоду він зображує непривабливі сторони сучасного міста, створюючи образи на перетині двох планів – реального і фантастичного. Найвідомішим віршем циклу «Місто», де з особливою силою прозвучала тема міста, ворожого щастя і краси, стала «Незнайомка»:

«Дівочий стан, шовками схоплений,

У туманному вікні».

При всіх сумнівах і відхиленнях поезія любові Блока, за власним визнанням поета, була «прямою, як стріла». Вона розкривала справжні людські почуття, реальні драми, була глибоко гуманістичної лірикою. І все ж, коли мова заходить про Блока, мене, насамперед, встають рядки про чудесну і неможливу зустрічі з жінкою, що явилася немов з переказів і казок:

«І коливають давніми повір’ями

Її пружний шовк,

І капелюх з траурними пір’ям,

І в кільцях вузька рука...».