Твір на тему: «Роль пісні в п’єсі Івана Котляревського «Наталка Полтавка»

Роль пісні у п’єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка» має дуже велике значення. По-перше, вона допомогла автору створити яскраві, неповторні характери персонажів. Наприклад, пісні головної героїні Наталки «Ой я дівчина Полтавка...», «Чого ж вода каламутна...», «Ой мати, мати!..», «Видно шляхи полтавські...», «Віють вітри, віють буйні» достатньо сильно увиразнюють цей образ. Кожна з цих пісень розкриває перед читачами нові риси натури Наталки. З них зрозуміло, що вона розумна й роботяща, має шляхетну вдачу, щиро кохає свого Петра і тужить через розлуку з ним.

Не менш важливу роль грають пісні і в характеристиці самого Петра. Наприклад, пісня «Сонце низенько...», з якою він вперше з’являється у творі, розповідає про щасливе минуле закоханих і його щиру любов до Наталки. У наступних своїх піснях «Та йшов козак з Дону» і «У сусіда хата біла...» Петро нарікає на свою немилостиву долю, яка принесла парубкові багато страждань.

З тих же пісень зовсім іншим постає образ товариша Петра Миколи. Незважаючи на те, що й до нього, як і до Петра, доля була не дуже прихильною, і також скривдила сирітством, він мав завзяту козацьку вдачу і тільки сміявся над своїми негараздами, а не плакав над ними, як Петро. У своїх піснях «Ворскло річка...», «Вітер віє горою...», «Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві...» Микола виявляє почуття гумору, життєрадісність і міцність духу.

Так само яскраво та повно у п’єсі «Наталка Полтавка» пісні характеризують і представників сільської влади: возного та виборного. Возний, який залицяється до Наталки, а потім насмілюється і свататися, з початку п’єси постає перед нами як такий собі підпанок. На селі він має репутацію освіченої людини, але це тільки через те, що ця насправді безграмотна людина пересипає свою мову незрозумілими звичайним селянам канцеляризмами. Вже у першій пісні він зізнається Наталці в коханні, причому мова його у цей відповідальний момент досить комічна. Про це розповідає нам його пісня «От юних літ не знал я любові...»:

«Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,

Как жадний волк младую ягницю.

Твой предвіщаєть зрак

Мні жизнь дражайшу,

Для чувств сладчайшу,

Как з медом мак».

Не менш важливою для повного сприймання образу возного є й інша його пісня, перероблена автором з відомого вірша Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права…», в якій возний виказує свій погляд звичайного чиновника, який звик до здирництва:

«Всякий, хто вище, то нижчого гне, —

Дужий безсильного давить і жме,

Бідний багатого певний слуга,

Корчиться, гнеться пред ним як дуга.

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,

Хто не лукавить, то ззаду сидить;

Всякого рот дере ложка суха —

Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?»

Пісня у п’єсі «Наталка Полтавка» не тільки виділяє найбільш важливі моменти в розвитку подій і характеризує героїв, але й передає їхні настрої. Наприклад, під час розмови Петра, який тільки-но повернувся з мандрів, і Наталки після сватання до неї возного, звучить їхній дуже емоційний дует, який відтворює зміст попередньої розмови закоханих: «Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш...». А в третій дії п’єси виборний та возний дуетом співають пісню «Ой доля людськая — доля єсть сліпая...». Ця пісня теж гармонійно пов’язується з сюжетом.

У своїй п’єсі «Наталка Полтавка» І. Котляревський використав дев’ятнадцять пісень, і кожна з них додала цьому творові самобутності та колоритності. Тому пісенний скарб п’єси не тільки відіграє важливу роль у розвитку дії і характеристиці героїв, а й є неповторною окрасою цього видатного драматичного твору.