Твір на тему: «Михайло й Сава — протилежні психологічні типи» за твором Ольги Кобилянської «Земля»

Повість Ольги Юліанівни Кобилянської «Земля» можна сміливо віднести до перлин української літератури, до справжніх скарбів української культури. Теми, які порушила письменниця у своїй повісті, були актуальними як і для цілого світу (злочин і кара; нещасна любов), так і конкретно для України (важливість свого шматочку землі у житті кожного простого селянина). «Земля» Ольги Юліанівни стала шедевром, бо авторка зуміла поєднати у творі кардинально різних людей, таких людей, які були несхожі зовнішньо і внутрішньо, які мали відмінні погляди на одне і теж, але жили на одній землі, разом співіснували. Особисто мене найбільше вразила різниця між синами одних батьків, які виховувались в однакових умовах і жили одним життям. Тому далі я хочу поговорити саме про Михайла і Саву і про їх зовсім протилежні психологічні типи.

Два брати народились у сім’ї Марічки та Івоніки, які все своє життя присвятили земельній роботі, тому хлопцям ще з малечку прищеплювалась любов до землі, повага до неї. Та коли юнаки подорослішали, то різницю між ними можна було помітити неозброєним оком, адже це проявлялось навіть у їх зовнішності. Ольга Кобилянська дає Саві таку характеристику: «Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного й несупокійного», а про Михайла говорить так: «І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус». Погляди на життя у хлопців теж різнилися: молодшенький Сава все хотів розважатись, зовсім байдужий до роботи був, прагнув свободи й гульні, одне заняття було в голові — полювання, на це у нього завжди знаходився час; старший Михайло ж, навпаки, життя своє присвячував батьківській справі: слідкував за дорогоцінною землею, доглядав худобу, не соромився працювати і це діло щиро любив. Навіть дівчат брати обирали несхожих: Сава заглядався на свою двоюрідну сестру Рахіру, він навіть не вважав це за гріх, а ця циганка приваблювала хлопця своєю розкутістю, вседозволеністю, йому було приємно чути від нею підтримку у всьому, навіть у найгірших, найтемніших і несправедливих ділах. Старший брат застерігав молодшого від таких недобрих стосунків, все просив їх розірвати і забути цю молодицю, бо відчував своїм серцем, що до добра це не доведе. Сам Михайло цінував у жінках інше, тому і покохав, обрав з-поміж усіх сільських дівчат наймичку Анну, яка вирізнялася своєю добротою, чесністю, вихованістю і порядністю. Парубка не турбувало те, що його кохана була з бідної сім’ї і не мала нічого отримати у спадок, для нього вирішальним критерієм були почуття щирі, чесні, справжні… Та, на превеликий жаль, стосунки Михайла і Анни не мали свого щасливого й омріяного кінця, їх історія кохання закінчилась дуже сумно: Михайла вбив рідний брат, а Анна була зневажена родиною коханого. Я думаю, що і стосунки Сави з Рахірою не були безхмарними, адже рідко коли можна побудувати на чужому горі власне щастя…

Отже, Ольга Кобилянська — це справжня майстриня слова, це психолог і просто чуйна людина. Так майстерно показати дві зовсім різні душі, мабуть, ніхто більше просто не зможе. Тому я раджу кожному прочитати, ознайомитися з неперевершеною повістю «Земля», і винести з тієї історії хоча б якийсь життєвий урок для себе.