Твір на тему: «Проблема моральної відповідальності вчених за наслідки наукових досліджень» за драмою Бертольда Брехта «Життя Галілея»

У двадцять першому столітті, в епоху високих технологій та визначних відкриттів у галузі науки й техніки, все гостріше постає питання моральної відповідальності вчених за їхні відкриття.

Вперше увагу на цій проблемі акцентував видатний художник, вчений та винахідник Леонардо да Вінчі. В одному з листів до свого друга він писав: «Наука в майбутньому досягне небачених вершин. Сучасникам важко навіть уявити, яким буде майбутнє. Вже зараз багато винахідників працює над моделями літальних апаратів і приладів, які дозволять підкорити підводний світ. Єдине, чого я боюся, — це те, що люди, які зараз коять зло на землі, будуть коїти його ще й у воді та повітрі». Передбачення да Вінчі справдилося — нині людство володіє найсучаснішими літаками, гелікоптерами, ракетами, підводними човнами, але часто все це використовується зовсім не з мирною метою.

Одним із видатних вчених, які були змушені до кінця життя нести на плечах важкий тягар відповідальності за наукове відкриття, був фізик Альберт Ейнштейн. Він був одним із розробників атомної зброї. Боячись можливості її створення у фашистській Німеччині, Ейнштейн був у числі вчених, що підписали звернення до президента США Франкліна Рузвельта. Звернення волало про необхідність запобігти розробці атомної зброї Німеччиною шляхом прискорення ядерної програми самих США. Пізніше вчений жалкував про підписаний ним лист, розуміючи, що для нового керівника США Гаррі Трумена ядерна енергія служить інструментом залякування та шантажу інших держав. А в серпні 1945 року Ейнштейна вразив тяжкий удар: Сполучені Штати здійснили бомбардування японських міст Хіросіма й Нагасакі з використанням нової зброї. За спогадами сучасників, коли науковець дізнався про це, він зачинився у своїй кімнаті й весь день провів у важких роздумах. До смерті йому не давала спокою думка про те, що він міг запобігти тисячам людських жертв.

До речі, про Галілея Бертольд Брехт нагадав людству саме тоді, коли сталася ця трагедія. Письменник постав собі за мету не просто написати історичну драму, а й порушити важливу проблему відповідальності вчених за їхні відкриття. Та якщо свого часу Галілей науковими теоріями піддав небезпеці лише власне життя та життя своїх близьких, то вчені-ядерники ХХ століття так чи інакше сприяли знищенню тисяч людей.

Отже, можна зробити висновок, що вчені повинні нести відповідальність за свої наукові розробки, особливо якщо їхні відкриття мають безпосередній вплив на життя людей.