Твір на тему: «Душа болить за Україну»

Україна — калиновий край, серце Європи, рідна ненька-земля для мільйонів своїх дітей — нас, українців. Скільки вона всього пережила, винесла на своїх тендітних плечах. Скільки тортур, безкінечних знущань і наклепів витримала. Та головне — навіть після такого не зламалась і змогла втриматись достойно. Але чомусь стражданням її не видно кінця-краю. Що ж це за несправедливість така, що за неправда? Ніби пороблено Україні на цілу вічність…

Душа моя болить за матінку дорогу, за Батьківщину. Що ж воно коїться з цією землею?! Тисячолітню українську історію не можна вивчати без сліз і щирого співчуття. Усі минулі роки з українців намагалися зробити рабів, підкорити незламний дух цього народу, зробити його своєю власністю. Та не здавалися, не корилися наші предки злим ворогам, а з честю відвойовували своє право на повноцінне, щасливе й безтурботне життя. Сердешні не жаліли себе, а всіма силами піднімали, зрощували любу Україну, вони кожного дня своєю вірою робили її вищою й сильнішою. І начебто намагання не були марними: у 1991 році Україна нарешті стала незалежною, вільною й суверенною державою. І мрії наче всі здійснилися, і можливостей неначе стало відразу на цілу голову більше. Та сталося не так, як гадалося. Ота вистраждана незалежність не змінила нічого, і люд втратив будь-яку надію, він повністю опустив руки і зневірився, забув про омріяну кращу долю, ліпше життя. Українці стали жити за інерцією: робили все те, що їм говорили, вірили в те, що чули, довіряли і йшли за «чесними» лідерами владних верхівок. А інакше вони не могли. Адже кожне волевиявлення, кожне зайве слово запам’ятовувалось потрібними людьми, і, повірте, з цього нічого доброго не виходило. Здається, тоді з нас зробили рабів не вороги, а так звані «ліпші» друзі, наші ж з вами дорогі лідери. Та характер цілого народу не приховаєш, тому в 2013-2014 роках прогримів Євромайдан, який показав нас, справжніх українців. Світ знову помітив Україну, побачив, усю силу й міць цієї незламної держави і нарешті почав з нею рахуватися. Та навіть підтримка світу не допомогла блакитно-жовтій країні повністю стати на ноги: Росія ненависно розкрадає наші землі, зневажливо ставиться до безцінних життів тисяч людей, ігнорує будь-які прохання й заборони. Дивно, що навіть після таких масштабних потрясінь люди, які сидять у вишуканих кабінетах, які мають довіру цілої нації, в першу чергу турбуються про свої кишені й шлунки, а вже потім про долю України. Соромно, за таке має бути соромно…

Отже, наша земля унікальна, вона заслуговує на добробут і спокій. Я сподіваюсь, що колись, ми все ж отримаємо винагороду за все те, що мали витримати й нарешті заживимо тихим, щасливим і радісним життям, а наша Україна якнайшвидше розцвіте.