Твір на тему: «Краса людської душі» за оповіданням Спиридона Черкасенко «Маленький горбань»

В оповіданні С. Черкасенка «Маленький горбань» знайомство з головним героєм Павликом відбувається з самого початку твору. Здається, що Павлик нічим не відрізняється від своїх однолітків. Його очі захоплено блищать, коли він разом з дідом спостерігає за веселою грою хлопчаків у м’яча. Видно з першого погляду, що Павлика і його діда поєднує справжня дружба: вони з задоволенням спілкуються і разом дивляться на гру, у них обох «сіяють обличчя од великої втіхи». Але майже одразу автор оповідання переносить увагу на постать Павлика, на його «гострі коліна» і «великий горб».

Разом з письменником читачі дивляться на хлопчика очима мудрого діда Антипа. Вдається навіть заглянути в Павлушині «променисті, розумні очі», які «одсвічували далеким тихим смутком». Всі, хто спілкувався з Павлушею, а це, частіше усього, були дівчата, які любили слухати його «поважну, навчаючу мову», бачили його «журні сині очі», а його каліцтва майже не помічали. Павлуша був гарним товаришем, і тому окремі групки дітей навіть сперечалися через те, з ким буде гратися хлопчик. Не менш цікавими були і Павлушині казки, яких хлопчик знав дуже багато.

Вихованням Павлика, окрім діда, займалася і його матуся, така ж, як і дід Антип, сердечна і добра жінка. Після важкої праці на панщині мати повинна була працювати і вдома, поратися зі справами по господарству. Але вона завжди знаходила час для того, щоб приголубити сина, розказати хлопцеві казочку або заспівати. Та мамині пісні Павлик не любив, бо від них віяло якимось смутком. А ось казки хлопчикові дуже подобалися. Поки мати розповідала Павлуші якусь казку, хлопчик фантазував, а потім ці фантазії продовжувалися у його снах.

Жаліслива Павлушина мама й сама плакала від своїх сумних пісень. Вона виховувала такого ж, як і вона, співчутливого до болю інших сина. На очах у читачів нерішучий на перший погляд хлопчик став сміливим захисником. Це сталося, коли хлопці хотіли познущатися над маленькими беззахисними пташенятами. Здається, що в Павлушу письменник вклав власну душу. Недарма доброта маленького горбаня розтоплює холодне й черстве серце Захарка, а потім вгамовує гнів діда на розбишаку.

Автор оповідання «Маленький горбань» закликає нас вірити в добро і вчить нас вміти прощати. Приязнь, ласка, щедрість, доброта і душевна краса маленького горбаня змінюють на краще і його кривдника. Отже, своєю цікавою оповіддю С. Черкасенко стверджує, що віра в добро — це велика всепереможна сила.