Твір на тему: «Майбутнє країни»

Вже 24 роки Україна незалежна. Її слава вільною ходою крокує по теренах Європи. Але, здається, занадто часто спіткається. Знаєте, такими непевними кроками, боячись знову впасти, навряд чи дійде до пункту призначення. А кожен крок України відслідковують: а ось вона похитнулася, а ось спіткнулась, ого, взагалі впала (обличчям у бруд)! І найсумніше те, що тих, хто готовий змивати з України бруд, дуже мало. Зараз так часто можна почути: «Ми на шляху до змін, Україна — це Європа, Україна — європейська держава». Та чи так воно є насправді?

Територіально, з точки зору географії, Україна знаходиться в частині світу, що має назву Європа. Та порівняно з ментальністю європейців, наша — абсолютно відмінна. Навіть погляди на ті ж речі відрізняються. Ми ж інтегруємося в європейський простір. Однак не всі усвідомлюють, що ця інтеграція передбачає не лише фізичне приєднання держави до європейських організацій, але й вимагає від країни створення такої внутрішньої політики в країні, яка б відповідала сучасним інституціям, які будуть забезпечувати конкурентоздатність економіки, технологій, політичних та освітньо-культурних практик. Інтеграція України до європейських цінностей не передбачає повного засвоєння європейських форм життя, адже у Європі цінується саме неповторність та індивідуальність нації. Проте українцям варто навчитись цінувати культурну та інтелектуальну спадщину, піднятись на новий рівень відповідальності, навчитись бути «громадянським суспільством». То чи може така «інша» Україна називатися європейською державою не лише з точки зору географії, а й з погляду на політичний, культурний розвиток?

Я вважаю, що може. І має на це повне право. Історію, яка творилася впродовж тисячоліття не можна замовчувати. За ті нескінченні герці, у яких відвойовується воля, за ті безсонні ночі матерів, що чекають чоловіків й синів з війни, за стійкість перед нестерпними катуваннями Україну мають поважати. Не лише Європа, а й увесь світ. Але відповідно, історію мають поважати і самі українці, й не лише свою: потрібно ставитися з повагою до кожної культури. На жаль, у головах багатьох українців закладені такі нетерпимі Європою принципи расизму. Звісно, це не єдина проблема, що відділяє нас від «ідеальної» Європи.

Отже, зараз розпочалася інтенсивна інтеграція України до Європи. Та чи на довго вистачить цього ентузіазму? Як довго налаштована Україна йти до омріяної мети? Чи осилить вона подолати прірву, що розділяє такі різні світи.

Усе залежить від нас самих — чи будемо ми далі шукати спільні точки дотику, чи продовжимо йти нарізно, кожен у своєму напрямку. Однак, якщо ми все ж хочемо змінити майбутнє нашої країни, потрібно запам’ятати просту істину: «Потрібно стати Європою, щоб бути Україною».