Твір на тему: «Моє осмислення творів постмодерністської літератури»

Художній твір являє собою гармонійне поєднання так званого умовного тексту й умовного світу. І все в творі підпорядковується особливим правилам естетичної гри. Ігровий початок найбільш притаманний художнім творам постмодернізму. У читачів таких творів складається враження, що їх герої не живуть повноцінним життям, а лише граються у життя. Та й автори постмодерністських творів наче б то не пишуть, а граються з читачами, граються у літературу. Найчастіше у творах цього напряму зображуються події, які відбуваються на грані реального й фантастичного. Це надає можливість вільно переходити з дійсності у підсвідомий світ, з одного часу в інший.

Секрет подібного підходу до створення художніх творів полягає в тому, що естетична гра дозволяє перетворити трагедію у фарс, тобто хоча б на естетичному рівні подолати трагізм буття. Крім того, своєрідна театралізація художніх творів дає можливість письменникові разом з читачами заново переграти ті чи інші ситуації, зазирнути у найпотаємніші куточки дійсності, у внутрішній світ людини і врешті-решт звільнити особистість з-під гніту існуючого абсурду і важкої реальності.

До того ж естетична гра постмодерністських творів досить часто поєднується зі сміхом, іронією або пародією, а це в усі часи існування літератури вважалося засобом подолання драматизму буття, руйнування ідолів і ствердження вільнодумства. Через те, що пародією на трагедію є комедія, абсурд буття не залишається безнадійним, він долається суто на естетичному, художньому рівні. За естетичною грою в постмодерністських творах приховується мрія про справжнє, невигадане життя, прагнення щирості, правди і духовного сенсу, тяжіння до відродження загальнолюдських цінностей і норм.

Світ у постмодерністських творах умовний, а монополією на його знання не володіє ніхто: ні читачі, ні автори, ні герої. І тому літературні твори постмодернізму можна прочитувати по-різному. Завдяки цьому залишається величезний простір для використання читацької уяви. Вони змушують читачів шукати втрачені моральні орієнтири і цінності, напружено працювати думку. І навіть якщо орієнтири так і не знайдені, праця душі і розуму залишається надзвичайно корисною. А це зайвий раз свідчить про те, що літературні твори постмодернізму треба не тільки вивчати, їх треба навчитися розуміти. Тільки тоді ми не будемо заспокоюватися у своєму існуванні, будемо мислити і шукати.