Твір на тему: «Чи можливе добро без зла?» за романом Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита»

Ось уже багато років роман «Майстер і Маргарита» продовжує викликати численні суперечки та протиріччя, бентежить уяву і примушує переосмислити усталені стереотипи людських понять про добро і зло. Здавалося б, що незвичайного може трапитися у радянській Москві 30-х років? Але з появою Воланда та його дивакуватих супутників у вигляді невимушеного Коров’єва, похмурого Азазелло, відьми Гелли та величезного чорного кота Бегемота здивоване місто перевертається з ніг на голову.

Коли спостерігаєш за магічними метаморфозами і жахливими витівками цієї компанії, здається, що вони не мають ані людяності, ані співчуття. Тільки згодом стає зрозумілим, що завданням Воланда є «воздати кожному по ділам його». Він карає Михайла Берліоза за самовпевненість та брехню з приводу роману Майстра, здійснює доноси й наклепи на тих, хто цього заслуговує. Виходить, то є злочини в ім’я справедливості? Але радянське повсякдення не бачить справжньої картини. Саме тому поет Іван Бездомний та голова житлового товариства Никанор Босий опиняються у психіатричній лікарні разом із Майстром.

Повертаючи на сюжетну лінію стосунків Майстра і Маргарити, треба зазначити, що для них Воланд робить найбільш масштабну добру справу: поєднує їхні серця назавжди та дозволяє закінчити свій роман, даруючи спокій. «Ось твій вічний дім, ввечері до тебе прийдуть ті, кого ти любиш, а вночі я буду берегти твій сон».

Реальність страшніша за вигаданий світ, тому що у ній зло — не диявол, а люди. Вчинки, зроблені Воландом, не мали б такого суттєвого сенсу, якби люди не були цим уособленням гріховності й брехні. Еріх Марія Ремарк колись писав: «Світло не сяє, коли ясно. Воно сяє у темряві». Так і добро найбільш помітно вирізняється тільки на фоні зла.