Твір на тему: «Судження про філософський та етичний аспекти роману Федора Достоєвського «Злочин і кара»

Роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» продовжує традицію антінігілістічного роману в російській літературі: протягом усього твору спростовується страшна теорія «сильної особистості», і одночасно підкреслюються позитивні людські якості Раскольникова – носія теорії. Незважаючи на те, що Родіон – «був уже скептик... був молодий, але він від усього відрікся і, стало бути, був жорстокий», його не можна назвати просто нігілістом. Образ Раскольникова набагато глибше, наприклад, карикатурного образу типового соціаліста Лебезятникова з його ідеями устрою нової «комуни». Теорія повністю заволодіває Родіоном; він фанатично їй відданий. Незвичайну силу характеру Раскольникова відзначає Порфирій Петрович: «Я вас почитаю за одного з таки , яким хоч кишки вирізай, а він стоятиме і з посмішкою буде дивитися на мучителів, - якщо тільки віру або Бога знайде...». З плану соціального ідея головного героя переходить в план філософський, де «диявол з Богом бореться, а поле битви – серця людей».

Роман «Злочин і кара» побудований на принципі контрасту і оксюморона: постійно в ньому стикається диявольське і божественне («стару диявол вбив...», - говорить Раскольников Соні після читання «вічної книги»), в дисонанс звучать голоси, ідеї кожного з героїв «поліфонічного» роману. Ф. М. Достоєвський писав, що його «я» «встає в сторону, не вкладається у все це, а судить і створює його». Незважаючи на це, все в романі направлено на розвінчання антилюдської теорії Раскольникова.

За законом авантюрного «детективного» сюжету, елементи якого Ф. М. Достоєвський використовує у своєму творі, про суть самої теорії можна дізнатися тільки з розмови Родіона з Порфирієм Петровичем, з якого читачеві стає відомо, що за півроку до фатальних в житті Раскольникова подій у столичній газеті була опублікована стаття студента. У ній він стверджував, що людей можна розділити на дві нерівні частини – «звичайні» і «незвичайні», покликані бути «нижчим матеріалом». «Звичайні» люди, створені «єдино для зародження собі подібних», «люблять бути слухняними» законам, заснованим тими, хто «право мають», видавцями нових ідей. Для досягнення мети вони мають високе моральне право порушувати старі закони і, якщо знадобиться, проливати людську кров. У своїй статті Родіон Романович згадує у зв’язку з цим імена великих учених – Кеплера, Ньютона, але головними історичними прикладами і зразками виступають у нього політичні діячі та перетворювачі суспільства – Солон, Лікург, Магомет і особливо Наполеон, який найбільш сміливо жертвував безліччю чужих життів для досягнення своєї особистої влади. Приклад Наполеона кружить Родіону голову і, теоретично думаючи про Наполеона і його «право» на пролиття крові, він вирішує перевірити, чи не народжений він сам з «натурою» Наполеона.

Ланцюг катастроф, що складають сюжет роману (вбивства і самогубства, скандали Катерини Іванівни, страшні сповіді Раскольникова і Мармеладова) підкреслює катастрофічність свідомості самого Родіона. Він відчуває «ознаки божевілля», передчуває роки «холодної, мертвої туги ...», вічність «на аршин простору», визнається Сонечки, що «не стару – себе вбив». Його прізвище вказує на «розкол» його свідомості: в Родіоні дивним чином переплетені презирство до людей (сам хоче вирішувати за них, кому жити, а кому ні) і готовність усім допомогти, «благодіяти» «тваринам тремтячим».

Наприкінці роману думка про можливість загладити «крихітний злочин тисячею добрих справ» приводить Раскольникова на каторгу. Ідея про тісний зв’язок «справи» головного героя і розплати за неї закладена вже в назві твору. Спроба Раскольникова «переступити», «дізнатися, воша він, як усі, або людина», карається не тільки юридично. Не випадково Порфирій Петрович в останній розмові з Родіоном навіть зауважує, що той на каторгу піде «як на спокій». Для головного героя страшніше духовне покарання, «страждання», «смертні муки» . Раскольников здійснює вбивство в першому розділі і мучиться до кінця роману, тому що поставив свою «відточену як бритва казуїстику» над Богом.