Твір на тему: «Вплив прізвища та ім’я людини на її долю» за комедією Миколи Куліша «Мина Мазайло»

У 20-ті роки ХХ століття радянська влада розпочала політику так званої українізації. У той період набула розвитку національна культура і мова, почали створюватися українські школи, спілки, видавництва. Але не довго вірили митці у свободу, не довго патріоти української держави раділи новим віянням. Дуже скоро політика влади стосовно українізації припинилася, чому дуже зраділи «антипатріоти», обмежені міщани. Вони не тільки раділи її поразці, але й використовували войовничі форми неприйняття всього, що було пов’язане з «малоросійським». Ці події яскраво відображені у п’єсі Миколи Куліша «Мина Мазайло».

Цю драму можна з повною відповідальністю назвати «філологічним водевілем», бо все, що трапляється в цьому творі, усі проблеми, події обертаються навколо самобутності української мови. По-різному вирішують цю проблему персонажі драми. Наприклад, Мина Мазайло, головний герой п’єси, щоб позбутися комплексу національної меншовартості, хоче змінити своє прізвище на більш «милозвучне»:

«Двадцять три роки носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло!» Смішно дивитися на те, як Мина намагається із кореня «маз» утворити щось, на його думку, путяще: «Мазов», «Мазеленський», «де Мазе», «фон Мазел», «Мазанський», «Мазєнін». Також і інші члени родини — дочка Рина, дружина Мотрона, тьотя Мотя, заражені україноненависницькими настроями. Бажання головного персонажа драми вивчати російську мову разом з учителькою «правільних проізношеній» Бароновою-Козино, виглядає смішно і безглуздо. Родина Мазайлів, яка дуже прагне відірватися від свого коріння, має водночас комічний і трагічний вигляд.

Скільки минуло часу, але й сьогодні ми бачимо майже на кожному кроці таких самих «Мазайлів», які прагнуть відірватися від усього українського, навіть не допускають думки про розвиток національної культури. Що ними рухає? Невідомо. Неможливо зрозуміти, чому дратує людей, наприклад, коли назва міста написана українською мовою. Так само в драмі тьотя Мотя ледь не зомліла, побачивши напис «Харків».

П’єса «Мина Мазайло» Миколи Куліша дуже повчальна та актуальна і в наш час. Смішно дивитися на те, як герої твору не мають ніякої національної самосвідомості, не бажають мати нічого спільного з традиціями своєї Батьківщини, але рано сміятися над ними, бо й сьогодні таке відношення до свого минулого, до коріння свого народу — це велика проблема нашого народу. Як можна, зневажаючи рідну мову і культуру, відчувати себе людьми вищого порядку? Невже доля нашої нації — доля людей, які цураються і не знають свого роду. Дуже хочеться вірити в те, що в нашій країні живуть і будуть жити люди, які люблять і поважають все, що пов’язане з нашим корінням, з нашою історією, з нашими предками. Колись все одно не стане «Мазайлів», а будуть жити справжні патріоти і громадяни своєї великої країни.