Твір на тему: «Роль жіночих образів у долі Жульєна Сореля» в романі Стендаля «Червоне і чорне»

Своєрідними і цікавими у романі Стендаля «Червоне і чорне» є образи Матильди де ла Моль і мадам де Реналь. У цьому морально-психологічному творі вони виступили протилежними полюсами, між якими, наче блискавка, промайнуло коротке життя головного герою Жульєна Сореля. Саме кохання до цих двох жінок найбільш повно відображає різні грані характеру юнака.

Об’єднує ці, зовсім не схожі між собою стосунки лише те, що і ті, й інші починалися з ініціативи Жульєна, з боязкого спілкування, а потім перетворилися на палку пристрасть, від якої у Сореля «вилітали з голови усі честолюбні марення, і він ставав просто самим собою».

Для створення жіночих образів у романі «Червоне і чорне» Стендаль застосував теорію кохання, викладену в спеціальному трактаті, і цю теорію він переклав на той час, в який відбувалися події роману, переклав на двох жінок, які зіграли важливу роль у долі головного героя.

Одна з цих жінок — Мадам де Реналь. Це молода жінка, представниця провінційної аристократії, безпосередня і щира душею. Вона має вроджене почуття огиди до всього вульгарного і низинного, вона здатна на самовіддане і глибоке почуття. Мадам де Реналь розчарувалася у своєму чоловікові і присвятила життя дітям та Богу, відмовившись від особистого щастя. І тільки зустріч з Жульєном пробуджує в ній «любов-пристрасть, високу і благородну форму любові, доступну тільки тим, кому чужі користь і честолюбство, лицемірство і егоїзм».

На жаль, це почуття приносить мадам де Реналь не тільки щастя, а й душевні муки. Навіть після того, як коханий Жульєн ледве не позбавив її життя, жінка намагалося стала відрадою і опорою у страшні дні перед вироком Сорелю. А коли не стало Жульєна, «вона не робила спроб покінчити з собою, але через три дні після страти померла, обнявши своїх дітей». Саме цими сумними словами закінчується роман.

Ще одна важлива у житті Жульєна Сореля жінка — Матильда де ла Моль. Вона належала до верхівки столичної демократії. Можна сказати, що ця жінка уособила в собі уявлення автора про ідеал тогочасної представниці аристократії. Мабуть, саме тому увагу Матильди, яка зневажала молодих безхарактерних аристократів, привернув простолюдин Жульєн Сорель. Її почуття починалися, так би мовити, «з голови», і харчувалося переважно марнославством і честолюбством. З часом почуття Матильди де ла Моль майже не змінилося, адже вона просто гордилася тим, що зважилася на зв’язок з селянином, гордилася тим, що зважилася на те, на що не могла піти не одна жінка з її оточення.

Коли Жульєн потрапляє до в’язниці, вона, як і мадам де Реналь, робить усе можливе для його порятунку. Але «серед всіх важких хвилювань і страхів за життя коханої, якого вона не збиралася пережити, Жульєн вгадував у ній постійну потребу вразити світ своєю незвичайною любов’ю, величчю своїх дій». Сорель відчував, що «родовита душа Матильди постійно потребувала аудиторії, глядачів».

У міру того, як згасало в душі Сореля честолюбство, він віддалявся від Матильди і все більше наближався до мадам де Реналь. Але як би не відносився до цих жінок головний герой роману «Червоне і чорне», слід сказати, що самовідданість і безмежне почуття кохання обох жінок можна вважати справжнім прикладом найвищого і найціннішого людського почуття.