Твір на тему: «Людина, байдужа до рідної мови» (варіант 2)

«Скільки мов ти знаєш — стільки разів ти людина», — сказав колись відомий німецький письменник Йоганн Вольфганг Гете. Ці слова, мабуть, були пророчими, бо саме зараз, у сучасному світі, можна оцінити доцільність і доречність сказаного. У теперішньому житті знання мов — це не привілей, а буденна необхідність. Адже важко розвиватися та і взагалі існувати, не знаючи хоча б однієї іноземної. Але про які знання закордонних мов можна говорити, якщо на нашій землі занепадає рідна, батьківська мова? Молоде покоління збайдужіло ставиться до своєї мови, не усвідомлюючи наслідків цього забуття й відречення. Виникає питання: хто ж вони, ці збайдужілі, і що на них чекає?

Важко відповісти відразу, та все ж я спробую хоча б запропонувати вам свої думки. Ви уявляєте Україну без її солов’їної, милозвучної, співочої мови? Ні? І я не уявляю, бо кожна країна за відсутності власної мови відразу втрачає свою автентичність, особливість, вона без неї просто гасне. А якщо серйозно, то жодна держава не може претендувати на право називатися повноцінною, якщо не може похизуватися виключно своєю, окремою державною мовою. Адже мова являється тим фактором, який зближає, об’єднує народ у щось ціле: єдину націю. Але сучасний світ почав про це забувати, зокрема й українці. Нерідко можна зустріти людей, які відкрито заявляють про свою неповагу до рідної мови та щиро вважають, що це нормальне, прийнятне явище. Проблема в тому, що іноді таке ставлення до мови батьки прищеплюють своєму чаду вже з раннього дитинства. Вони вважають, що дитині достатньо вміти спілкуватися російською, а без української можна обійтися. Мабуть, це одна з найбільших помилок у вихованні, адже займаючи таку позицію, батьки свідомо насаджують дитині помилкове, спотворене світосприйняття, яке в майбутньому може негативно вплинути на її життя.

Особисто я вважаю, що людина, збайдужіла до рідної мови, не заслуговує ні на краплю уваги, бо вона, на мою думку, асоціальна. Цією поведінкою особа сама себе перетворює в мовного дикуна — відлюдного, аморального; така людина самостійно ставить себе поза суспільством, лишається головного знаряддя спілкування. Показуючи оцю неосвіченість і непошану, вона виглядає так само безглуздо, як і первісна людина, й лише викликає співчуття оточуючих. Відмова від власної мови означає відмову від сучасності. Тому що кожна сучасна людина, яка хоч трохи поважає себе та країну, в якій живе, не дозволить собі забути про таке величне надбання своєї Батьківщини, як рідна мова!

Отже, не можна дозволяти собі нехтувати таким безцінним скарбом, що у нас є, — нашою рідною мовою. Бо якщо забудемо, то хто ми: люди чи дикуни?