Твір на тему: «Любов к отчизні де героїть, там сила вража не устоїть» за поемою Івана Котляревського «Енеїда»

Свою поему «Енеїда» І. Котляревський написав за сюжетом твору відомого давньоримського поета Вергілія. Цей твір відтворює події, які відбувалися багато століть тому, але він настільки сильно пронизаний українським народним колоритом, що стає зрозумілим: у цьому незрівнянному поетичному творі І. Котляревського мова йде про нашу рідну Україну.

«Енеїду» поет написав невдовзі після знищення Катериною ІІ Запорізької Січі, у часи, в які проходило закріпачування українського народу. Це був період, коли багатьом здавалося, що не залишилося найменшої надії на відродження колишньої козацької слави, а національний дух був майже знищений.

«Енеїда» стала тим вкрай необхідним для українців твором, який нагадав їм про героїчні сторінки багатої на події історії нашого народу. У своїй поемі І. Котляревський змалював представників українського козацтва, втіливши їх в образах Низа та Евріала, патріотів і відважних героїв, які були готові віддати своє життя заради загальної справи, заради «спільного добра».

Героїчна вилазка Евріала і Низа у ворожий табір — це прояв їхньої великої ненависті до ворогів, палкої любові до рідного краю і патріотичний вчинок. Обоє друзів були «в службі вірні козаки». Вони були земляками, разом завербувалися до війська Енея і разом справно несли службу.

З поеми відомо, що в Евріала була старенька мати «без сил і в бідності, слабая», а у Низа рідних і зовсім не було. Намір друзів пробратися у ворожий табір і «каші наварити там» був породжений високими патріотичними почуттями цих вірних синів своєї Батьківщини. Евріал залишався вірним заповіту свого батька, який заповідав своєму синові: «Умри на полі, як герой». Тому він і відмовив Низові, який запропонував Евріалу залишитися на варті і не ризикувати своїм життям. Хоча у Евріала була мати, заради якої він повинен був би жити, герой відповів своєму товаришеві так:

«Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинность ісправлять...»

Дружба цих земляків і патріотів була настільки міцною і священною, що на її перешкоді не могла стояти навіть смерть. Як клятва вірності своєму побратимові Низу звучать слова Евріала:

«Від тебе не одстану зроду,

З тобою рад в огонь і в воду,

На сто смертей піду з тобой».

Пробравшись у ворожий табір, друзі потрапляють у полон. Побачивши, як вороги знущаються над Евріалом, Низ відмовляється врятувати своє життя ціною смерті товариша і намагається його визволити. А коли він побачив, що товариш загинув, Низ пішов на неминучу смерть, опинившись один на один проти цілої купи ворогів. Низ до кінця залишився вірний почуттю побратимства і дружби, до кінця залишився вірний присязі і виконав свій священний обов’язок:

«Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильнійша од гармат,

Там жизнь — алтин, а смерть — копійка,

Там лицар — всякий парубійка,

Козак там чортові не брат».

В образах героїв поеми «Енеїда» Низа, Евріала та інших воїнів Енеєвого війська І. Котляревський змалював українських козаків, доблесних синів свого народу, мужніх захисників своєї рідної землі, вірних бойовій дружбі і козацькій присязі. Своє життя вони віддали заради перемоги над ворогом, заради свободи рідного народу і землі, тому й сьогодні їхні подвиги так само високо цінуються, як і століття тому.