Твір на тему: «Про смаки не сперечаються»

Є такий вислів, що став крилатим, — «про смаки не сперечаються». Його вживають тоді, коли люди не сходяться в смаках, перевагах або звичках. А сперечатися, у кого звичка краще, нерозумно. Дійсно, кожен має право на свій вибір, і це, мабуть, прояв його індивідуальності.

Проте іноді про смаки все ж варто посперечатися. Це стосується тих випадків, коли людині явно не вистачає освіти, виховання, знань. І це проявляється в її смаку, перевагах. Так, наприклад, якщо людина вважає шедевром якийсь третьосортний бойовик чи фільм жахів, і краще для неї нічого в кіно не існує, то, на мій погляд, це ознака поганого смаку. Звичайно, я визнаю, що і серед фільмів жахів є видатні картини, що стали класикою. Але любити «Психо» або «Птахів» А. Хічкока — це не все одно, що любити якусь «Техаську різанину бензопилою».

Те ж саме, мені здається, стосується і книг, переваг в літературі. Наприклад, мій тато любить детективи. Але він читає виключно класику: Дойля, Крісті, Стаута тощо. Моя ж тітка, наприклад, читає детективи Дар’ї Донцової і називає її «твори» «жіночим детективом». Мене це смішить і навіть обурює. На мою думку, у книгах цієї письменниці немає нічого від детективного жанру, адже не можна вважати величезну кількість трупів на сторінках її книг ознакою справжнього детектива. Скоріше вже ознакою жахів...

Таким чином, мені здається, що вираз «про смаки не сперечаються» іноді можна піддавати сумніву. Я думаю, це стосується тих випадків, коли поганий смак людини пов’язаний з недоліком його виховання або освіти. Адже, посперечавшись, можна зробити людину трохи більш освіченою.

Проблема смаку, як проблема естетичного становлення, — одна з найактуальніших. Зараз молодь прагне до прекрасного і піднесеного, але, на жаль, не може відрізнити справжню красу від неправдивої «красивості». Втім, про смаки, як кажуть, не сперечаються. Часто, щоб захистити несмак, можна почути у відповідь безліч прислів’їв і приказок: «На смак і колір товаришів немає», «Всяк молодець на свій зразок».

Мені здається, про смаки варто сперечатися всупереч народній мудрості. Але спочатку потрібно усвідомити: «А що ж таке смак? Яка його природа?». Кожна людина в міру свого виховання по-різному судить про смак. Якщо у людини хороший смак, мені здається, вона не буде черствою до людей. Крім того, гарний смак одразу ж видно за зовнішнім виглядом. Зовнішній вигляд — це і є вже перший показник смаку. Це і начищене взуття, й акуратно відпрасований одяг, і хустинка в кишені, і вміння тримати себе в суспільстві.

Можна сказати, хороший смак — невід’ємна прикмета загальної культури людини. Потяг до хорошої книги, хорошої музики, гарного одягу, до вміння вести бесіду виробляється в людині протягом усього його життя. А кажуть, що про смаки не сперечаються ті, кому звична вседозволеність, невимогливість до себе.

Культура, смаки минулого, сьогодення... Вони нероздільні. До нас багато прийшло з культури, мистецтва минулих століть, і говорити, що все це застаріло, думаю, неправильно. Як можуть застаріти, піти в минуле Т. Шевченко та І. Франко, Л. Українка та М. Вовчок? Як можуть застаріти Чайковський і Гріг? Так, молодим людям подобається сучасна музика, але відкидати класику безглуздо. Нормальний смак — це своєрідний щит, що захищає людину від поганих впливів, вульгарності, низьких пристрастей. Тобто смак — це уявлення людини про красу, її інтереси, захоплення, її манера поведінки, спілкування з людьми.