Твір на тему: «Дитинства золота колиска» за кіноповістю Олександра Довженка «Зачарована Десна»

Треба прагнути до того, щоб виявити сутність свого народу, його характер, його високі благородні поривання і духовну красу...
О. П. Довженко

Ще й досі на Чернігівщині є звичайна селянська хата, в якій висить потемніла від часу дитяча колиска. А на білій стіні цієї оселі у сонячних променях виблискує фотографія славетного сина України О. Довженка. Він був генієм від природи, генієм від батька та матері. З часом він став неповторним митцем, якого виховала природа і працьовиті, мудрі, добрі люди, яких письменник навічно уславив у своїй повісті «Зачарована Десна».

У захоплюючій кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженку вдалося поетично відобразити високу моральність звичайних трудівників, їхню безмежну терплячість, тонкий гумор і тверезість мислення. Через увесь твір письменник проносить думку, що однією з найважливіших цінностей людства є праця. Тому людей, які змалку були поряд з талановитим письменником і драматургом, автор змалював прекрасними й величними у своєму трудовому подвизі. О. Довженко показав, як формувалася особистість майбутнього митця у трудовому селянському середовищі, як це середовище впливало на становлення уявлень маленького Сашка про добро і зло, про прекрасне й потворне.

У кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженко створив цілу галерею різноманітних народних характерів. Невтомною трудівницею, яка любила й поважала рідну землю, була матір письменника. Вона нічого в світі так не любила, як «саджати що-небудь в землю, щоб проізростало». У такій же любові до праці ця жінка виховувала і своїх дітей. Мати О. Довженка стала у повісті уособленням найкращих рис української жінки-матері. Упродовж усього життя вона буде хрестити у слід сину, проводжаючи його у дорогу, «стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх».

Не менш важливу роль у щасливому дитинстві письменника відіграв і батько. Неписьменний, але сповнений мудрості багатьох століть, богатирської краси і сили чоловік. О. Довженко підніс образ свого батька до рівня античного героя, до ідеалу, з якого можна писати і лицарів, богів, і навіть великих учених.

З не меншою любов’ю і повагою О. Довженко змалював у повісті образи прадіда Тараса й діда Семена, втіливши в них людську величавість і міць народного духу. Вони прожили довге і важке життя, впродовж якого знали тільки добро і труд. Западає в душу й образ дядька Самійла, що порався з «косою, як добрий маляр з пензлем». З задушевністю змальовано у повісті і всевидющу прудку бабу Марусину.

Усі ці люди створили для письменника «дитинства золоту колиску». Усі ці люди допомогли стати письменникові тим, ким він став, допомогли виховати широчінь і велич душі, яка відобразилася в змалюванні рідних і дорогих з дитинства людей, які його виховували і вчили, які наставляли на правильний шлях, людей з рідного українського народу, який О.Довженко натхненно оспівував, і для якого він творив.