Твір на тему: «Філософія Григорія Сковороди і сучасне суспільств»

Як унікальна форма ідентифікації національної культури філософія в Україні має тісні зв’язки з багатьма галузями її життя: наукою, релігією, політикою, літературою. Вона розвивається як невід’ємна частина історичної свідомості нашого народу. Вона є невід’ємною складовою нашої культури.

Розвиток філософської думки в Україні насамперед пов’язаний з ім’ям Григорія Савича Сковороди. Філософія Григорія Савича полягає в дослідженні людини та її існування. Сам філософ вважав, що вивчення психології поведінки людини та визначення, що ж для людини є щастя, є головними науками. Свої міркування він виклав в опоетизованій формі: літературна спадщина Григорія Сковороди дозволяє говорити про унікальність його світогляду, прогресивність думок, порівняно з думками епохи, у якій він жив.

У невеликих за обсягом творах він зумів охопити питання, що хвилювали народи, а то й цілу планету. Він говорив про глибокі таємниці життя і смерті. Його вірш «Усякому городу нрав і права» висвітлює проблеми, які не втратили актуальності в модерному суспільстві: засудження шахраїв, ледарів, людей, які перебувають у полоні своїх згубних пристрастей. А неймовірно експресивний «De libertate» — ода справжньому свідомому українцю.

Життя Григорія Савича — малодосліджена сторінка української культури. Суперечки, які точаться навколо його особистості найрізноманітніші. Все нові і нові версії виникають у дослідників, чому філософ почав мандрувати. Однак поширюючи філософські думки поміж людей, на мою думку, Григорій Савич і сам відкрив формулу свого життя — проти волі всі інші принади світу — багно. Це було його прерогативою. Подорожуючи, він розплющував людям очі на прості істини — те, що дається нам найлегше, те і потрібне, а те, що важко — не потрібно взагалі. Але це не означає, що людина просто мусить піддатися присудам долі. Сковорода мав на увазі, що людина повинна розвиватись і вдосконалюватись у тих речах, що близькі її душі, а не тих, що викликають у когось заздрість. Багато молодих людей могли б прислухатися до цієї думки, обираючи свій майбутній шлях.

Епіграфом всього життя філософа стали слова: «Світ ловив мене, та не спіймав». Дійсно, доля хапала його за рукави, зупиняла у мандрівках, не відпускала, та, здавалося б, в останній момент він встигав вирватись, втекти подалі від суспільної думки. Він не просто поширював філософські думки поміж людей, він підтверджував власний світогляд життям, яке прожив немарно.

Як на мене, сучасне суспільство може взяти деякі принципи, за якими жив Григорій Савич, собі за правило. Адже його вчення полягало у тому, що людина повинна знайти свій шлях у цьому житті, визначитись зі своїми цілями і способами досягнення своєї мети. А сьогодні багатьом цього не вистачає: усвідомити, що є важливим у житті, а що — ні.