Твір на тему: «Земля і людина в повісті Ольги Кобилянської «Земля»

У повісті «Земля» О. Кобилянської питання приватної власності та впливу цієї власності на характер і долю людини, взаємовідносини між рідними людьми у часи покріпачення зображені у достатньо специфічному світлі. Такий вплив досить природний, адже Україна завжди була селянською країною, вона і зараз має дивовижно родючу, чудову землю. Багато часу саме власність на землю грала вирішальну роль у житті українців.

З самого початку письменниця поставила героїв повісті у напружені, майже вибухові стосунки. При цьому сюжет твору з перших сторінок розвивається досить звичайно. Мова йде про родину з двома синами, які мають зовсім різну вдачу. Улюбленцем батьків був старший син Михайло. І це було справедливо, бо він був розумним, розсудливим і роботящим хазяїном. А ось молодший син мав якусь циганську вдачу, був нездатний до праці і більше проявляв себе у дрібних крадіжках та полюванні.

Незважаючи на велику кількість яскравих та своєрідних персонажів, найважливішою дійовою особою у повісті була земля. У селянському розумінні це був власний наділ кожної селянської родини, єдина годувальниця. Але земля була не тільки годувальницею, а й справжньою деспоткою, адже саме вона не давала волі коханню старшого сина Михайла. Батьки очікували, що дружиною Михайла стане жінка з наділом, а не наймичка, яку він обрав. Вони настільки ненавиділи невістку за її бідність, що навіть не визнавали рідних онуків.

Так само, як батьки ненавиділи старшу невістку, молодший син Сава ненавидів землю. Він кохався з Рахірою, розбитною селянською дівчиною. Але коли на певний час Сава став хазяїном у родині, поки старший брат був на солдатчині, його охопив якийсь демон. Більш усього він прагнув заволодіти родинною землею. Це прагнення призвело до трагедії: у сварці молодший брат вбив старшого.

Врешті-решт ця трагедія повністю змінила життя родини. Батьки хоча й знали, хто вбив Михайла, але мовчали, бо могли втратити і свого останнього сина. Потроху батько Сави прийшов до думки, що не вони були власниками землі, а земля була їхньою власницею.

Михайло менше всіх залежав від землі і навіть планував залишити її родині та податися до міста разом зі своєю коханою. «Не пропадемо!» — казав він. Та так і не судилося їм вибратися з села. Щодо Сави, то той швидко забув про свій злочин, одружився з Рахірою і захазяйнував. А ось бажання матері врятувати молодшого сина від покарання з часом перетворилося у люту до нього ненависть.

А що ж сталося з землею? Вона так і залишилася годувальницею і для тих, хто мав рацію, і для винних. Із землі люди приходять у життя, до неї й повертаються. А будь-які події, що відбуваються на цій землі, — це породження людської злоби, непорозумінь і злої волі.