Твір на тему: «Загальнолюдські мотиви в повісті Осипа Турянського «Поза межами болю»

Через сльози і терпіння
Шлях веде до просвітління:
Хто боровся, скутий тьмою,
Тому сонце — мрія мрій.
Осип Турянський

За визначенням самого О. Турянського, твір «Поза межами болю» — це поема у прозі. У центрі сюжету цієї повісті лежить поневіряння колишніх солдатів австрійської армії, сімох військовополонених і друзів за нещастям: Пшилуського, Бояні, Саба, Ніколича, Добровського, Штранцінгера та Оглядівського. Слід зазначити, що саме від останнього героя повісті ведеться оповідь, саме останній герой — це прообраз автора твору.

В передмові до повісті О. Турянський зазначає, що ці нещасні стали жертвами підступного злочину: «Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства». Відставши від колони полонених і втікши від охоронців, семеро чоловіків залишаються один на один з дикою природою, зі снігом, холодом і голодом. Найбільшою небезпекою для втікачів у тому становищі була небезпека замерзнути, адже стояв лютий мороз. Для того, щоб передати весь жах ситуації, в яку потрапила купка полонених, автор влучно використав оригінальний художній прийом: «Ідуть живі трупи по трупі природи».

Здається, що природа відвернулася від цих нещасних і вирішила випробувати їх ще раз: «Чорні хмари закрили заздрісно сонце і блакить неба й повисли над ними, як велетенські чорні крила всесвітнього духа знищення». Слід зазначити, що в повісті чи не перший раз образ природи використовується не як опис чи тло, дружнє людям, суголосне подіям, а як ворожа караюча сила. І змінюється вона у свідомості полонених лише у передсмертному маренні: «Синє небо любо й приязно сміється».

Біля вогнища, яке ціною неймовірних зусиль вдалося розпалити полоненим, кожен з них постає як окрема особистість, що опинилася в екстремальних умовах. Оглядівський марить дружиною і сином, Сабо рве банкноти, які здобув на війні підступним чином, і розмірковує, що значить «мати гроші», сліпий мовчазний Штранцінгер у відчаї спалює у вогнищі свою скрипку: «Оця скрипка — це його очі», а колишній організатор світських балів Добровський філософськи зауважує: «Ми вже не маємо гроші і також не потребуємо гроші. Тепер ми стали людьми».

У своїй поемі в прозі О. Турянський порушує багато важливих проблем. Це і збереження моральних цінностей та духовності, і влада грошей та політичні амбіції верхівки, і людина та війна, і людина та держава. Але основною ідеєю твору залишається ідея протесту проти кривавих війн та самознищення людства. Автор каже: «Хай би боги, царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються!». Вселюдська значимість повісті «Поза межами болю», її гуманістичний пафос примушують читачів замислитися над шляхами пошуку позитивних ідеалів, які були б запорукою поступу у всеосяжному масштабі і без яких людство просто не може існувати.