Твір на тему: «Людина народжена для того, щоб перемагати» за творчістю Євгена Плужника

Є. Плужник

Гортаючи сторінки збірки Євгена Плужника, я перечитую його вірші та поринаю у світ цього талановитого поета. Через твори в моїх думках окреслюється усе його життя.

Так вийшло, що Євген Плужник в житті був «неголосним», і тому йому, здавалося б, судилося посмертне забуття, але врешті його визнали поетом широкого гуманістичного суму і болю. Недовгим і небагатим на події було його життя. Літературна діяльність Євгена Плужника тривала всього лише десять років. Цей період припав на часи сталінських репресій, коли планомірно знищувалася українська інтелігенція. Разом зі своїми друзями він був заарештований у 1934 році, а всього через два роки від сухот помер у тюремній лікарні на Соловках.

За життя поета було надруковано дві збірки віршів: перша, під назвою «Дні», вийшла у 1926 році, друга, «Рання осінь», у 1927 році. Всі інші, які ми маємо нині, дійшли до українського читача в часи демократизації та друкувалися у Європі. Крім творів ліричного жанру, Плужник писав п’єси, романи, сценарії для кіностудій.

У чому ж полягає особливість лірики Євгена Плужника? Його поетичне кредо — це природність актора, який не виконує якусь літературну роль, а залишається самим собою. Тому його вірші більш реальні, ніж абстрактні, вони сповнені індивідуальними переживаннями:

«Чіткіші лінії і фарби спокійніші, —

благословляється на осінь, на дощі...

Десь журавлі в похолоділій тиші: —

Мерщій! Мерщій!»

Ліриці поета притаманне складне і високе мистецтво артистичного оперування складовими імпресіонізму, вона вирізняється на тлі найкращих віршів 20-30 років. Втілені в строфи, думки поета психологічно насичені, схвильовані, напружені, гранично стислі, іноді вони схожі на вірші-плакати на газетно-політичні теми.

Але, все ж таки, поезія Плужника сповнена трагічних звучань гуманізму, який підносить ідею абсолютної цінності життя. Поет засуджує братовбивчу війну, класову ненависть:

«Притулив до стінки людину.

Витяг нагана...

Придивляйсь, дітлаха, з-за тину, —

Гра бездоганна».

Рання лірика Плужника сповнена протесту проти безглуздого розливу людської крові та жорстокості. Свій погляд на проблему, підкреслену суспільною пам’яттю, поет висловив у книжці «На дні». Епіграф до збірки яскраво вимальовує суть цього погляду: «Як страшно! Людське серце до краю обідніло».

Не дивлячись на те, що вірші Плужника мініатюрні по своєму розміру, кожен з них можна назвати ліричною драмою, де проливається безвинна кров, де відбувається жорстоке вбивство, безвинна смерть, трагедія нерозквітлої молодості. Хто вони, жертви громадянської війни та революції? Це добрі, прості люди з народу. Але є у віршах і образи свідомих борців за революцію. Перед їх моральним подвигом поет схиляє голову:

«Відбулось. Мета моя далека,

я такої смерті не боюсь!»

В українську літературу з віршами Євгена Плужника увійшов голос милосердя, «загальнолюдської гуманності», які ми вже бачили у Павла Тичини в «Скорбній матері». У цьому голосі поєдналися дві протилежності: пристрасна віра в людяне та справедливе майбутнє і трагічно-болісне переживання втрат:

«Я знаю: перекують на рала мечі,

І буде родюча земля — це ця.

І буде так: пшеницями зійде кров

І пізнають, яка на смак любов. Вірю».