Твір на тему: «Значення духовності для повноцінного розвитку й утвердження особистості» (варіант 1)

Люди завжди бажають своїм рідним, друзям та близьким добробуту та щастя. І не тільки у святкові дні, а й у будні можна часто почути: «Хай тобі щастить!». І коли чуєш ці слова, одразу стає тепліше на душі, адже жити щасливо — заповітна мрія кожної людини. Але, як кажуть, щастя дуже вимогливе до людей і обирає далеко не кожного, при цьому воно зважає на духовні якості людини, тобто саме духовне, а не матеріальне багатство є запорукою людського щастя.

Ніхто не стане сперечатися, що можна бути багатою у матеріальному плані людиною і при цьому відчувати себе нещасним, бо в душах таких особистостей найчастіше залишається лише прагнення до подальшого збагачення і немає місця для добра та моральних цінностей. А можна навпаки не мати нічого «за душею», але відчувати себе щасливою людиною, бо така людина прагне захищати і близьких, і зовсім сторонніх людей, захоплюється красою природи і прагне сама творити красу, гаряче відгукується на чужий біль, на горе і радість інших людей.

Одним словом, щоб бути щасливим, треба мати красиву душу, бути корисним і не йти по життю сірою тінню. Для цього, на мою думку, необхідно бути вимогливим до своїх власних вчинків і навіть до своїх думок. Щоб виховати в собі такий характер, треба розуміти значення духовності. Адже саме духовність допомагає людині повноцінно розвиватися й утверджуватися як особистість.

Символічна система духовних цінностей здавна складалася нашими предками і постійно поповнювалася, передаючись з покоління в покоління. З плином часу ця система дещо змінюється, але головними цінностями завжди залишаються протистояння злу, турбота про малих та старих, працьовитість, любов до рідного народу й рідної землі, почуття гідності, порядність і людська доброта.

Можна дуже довго перераховувати ті якості, які роблять людину справжньою Людиною з великої літери. Але я впевнений, що основою духовних цінностей, які мають велике значення для духовного розвитку людини й утвердження її особистості була, залишається й завжди буде доброта. Адже саме доброту з перших днів життя ми відчуваємо від батьків, потім від вихователів у дитячому садку, від вчителів, сторонніх людей.

Отже, коли духовність буде для людини зіркою-дороговказом, натхненням, тільки тоді людина отримає змогу повноцінно розвиватися, утверджуватись як особистість і вважати себе дійсно щасливою людиною.