Твір на тему: «Жіночі образи» у повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Я вже неодноразово звертала свою увагу на відому українську соціально-побутову повість Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Цей твір, на мою думку, довершений. Адже манера написання, викладу фактів, кількість порушених, актуальних і в наш час проблем просто вражає читача. Та не можна забувати й про основну складову твору — його героїв. Найбільше мене зацікавили саме жіночі образи, які були використані автором у повісті, тому далі хочу познайомити вас зі своїми враженнями й думками, які склалися в мене з цього приводу.

Жінки в «Кайдашевій сім’ї», мабуть, основні дійові особи, тому що саме вони ставали першопричинами серйозних конфліктів та з’являлися перед читачами учасниками смішних, комедійних ситуацій. Почати хотілося б з найстаршої представниці роду Кайдашів Марусі. Дружина Омелька Кайдаша, мати двох синів, працьовита господарка, але це ще далеко не все, що потрібно згадати про Марусю. Нечуй-Левицький говорить, що вона «довго терлася коло панів і набралась від них трохи панства», тож специфікою цієї жінки була її недоречна й часто незрозуміла поведінка. Кайдашиха любила багато вихвалятись, показувати свою зверхність, іноді зовсім неприємні улесливість і лицемірство. У ставленні Марусі до невісток можна помітити усі її негативні людські якості: власність, жорстокість, несправедливість і егоїзм. Через свою хвастовитість ця пані неодноразово потрапляла до різних кумедних ситуацій, згадаймо навіть її поїздку в Бієвці на сватання, коли вона дуже довго наряджалась, збиралась, мостила собі показове місце на возі, а потім просто впала в багнюку та ще й насипала на себе купу того ж таки непотрібного сіна з возу. Ще однією, я вважаю, головною негативною рисою Марусі була корисливість. Тому автор намагався часто зображати Кайдашиху в різних контрастних ситуаціях чи умовах, аби показати, що вона спілкувалась з людьми не тому, що їй було приємно, а тому що це було вигідно.

Не менш цікавим персонажем є запальна й гаряча Мотря. Карпо характеризує свою дружину так: «Вона робоча і проворна, та трохи куслива, як муха в спасівку». Мотря народилася й зростала в заможній родині, тому ставати наймичкою у новому домі не збиралась. Зі стриманої й чемної вона перетворилась на злу й агресивну жінку, адже постійні докори свекрухи, її несправедливість і егоїзм зробили свою справу. Навіть ліричний Лаврін не стримується і вже пізніше згадує про свою невістку так: «Її потрібно посадити в клітку та показувати за гроші, як звірюку на ярмарках».

Майже довершеною, ідеалізованою в цьому творі перед нами постає це зовсім юна, ніжна Мелашка. Тендітна, тиха, лагідна й спокійна вона важко переживала негаразди у своїй новій родині. Дівчина, не витримавши такого тиску ні з боку Мотрі, ні з боку Марусі, наважується втекти з цього дому. Та сум і туга за чоловіком змушує її повернутися назад. Іван Нечуй-Левицький приязно ставиться до Мелашки, бо наважується тільки раз порівняти її з вовчицею, та і лише тоді, коли жінка відважно захищала своїх дітей від наклепів родичів. Звичайно, така неприязна атмосфера в домі поступово руйнує ідеалізований образ Мелашки: з часом дівчина просто починає втрачати свою людяність.

Та я не можу не згадати ще про двох жіночих персонажів повісті: бабу Параску й бабу Палажку. Постійні конкурентки, бабусі зі своїми специфічними принципами й переконаннями, незамінні учасниці всіх нагальних подій, які своєю оригінальністю додають цьому твору особливого шарму і комічності.

Отже, Іван Нечуй-Левицький неперевершений майстер деталей і художніх образів. У свою чергу, я можу лише подякувати йому за цей чудовий твір, який неодноразово змушує замислитись кожного з нас над собою і своїм ставленням до близьких та наштовхує на правильний вибір, який допоможе зміцнити й покращити наші стосунки з рідними.