Твір на тему: «Ми – українці» за поезією Василя Голобородька «Ми йдемо» (варіант 2)

Україна… Край пісні та неповторної краси, волелюбного лицарства та тяжкої недолі, край з історією, багатою на радість та криваві події. Та найбільшим багатством нашого рідного краю завжди були і будуть його вірні дочки та сини. Про них, про нас з вами, українців, що гордо йдуть своєю вічною землею, написав свій вірш «Ми йдемо» талановитий український поет Василь Голобородько:

«Ми йдемо по Україні:

від степів до гір,

від лісів до морів – звідусіль

виходимо на прадавні шляхи,

і немає нам ліку».

Нашій рідній Україні судилася нелегка доля. Але неможливо знищити народ, який не здавався та йшов у бій, народ, у серці якого не гасне полум’я любові до Батьківщини, який готов віддати усе, навіть своє життя, заради волі та щастя рідної землі:

«Ми чинимо волю наших прадідів,

це вони нас послали у путь,

щоб ми йшли нашою віковічною землею».

Ми маємо перебороти усі труднощі цього походу, вистояти, не дивлячись ні на що. Бо у нас є чудова мрія - щоб у нашому краю панували порядність, доброта, чесність, щоб були щасливими діти і радісним народ. Ми відчуваємо гордість за Україну, за те, що вона впевнено утверджує себе на мапі світу. Сподіваємось, що рідна мова буде лунати в кожній сім’ї, в кожному в міст, кожній оселі, і її будуть усі шанувати.

Якщо ви подивитесь на мапу, то побачите нашу українську землю, - землю, на якій з давніх часів жив, живе та буде і далі жити український народ. Я мрію про те, що з часом Україна стане наймогутнішою державою. А наше покоління, міцно стоячи на ногах, буде будувати нову країну. Ми прагнемо відродити кохану Батьківщину для злагоди та щастя. Наш святий обов’язок — зробити все можливе для майбутнього нашої країни. А поки що не перестають звучати у моїй душі ці зворушливі рядки:

«Ми йдемо по Україні,

пов’язані вишиваними дівочими руками рушниками,

і радість сяє в наших очах».