Твір на тему: «Ми виборюємо наше минуле, бо так хочеться гідного завтра»

Кожен день нашого життя — це постійна боротьба, якої ми навіть не помічаємо. Це боротьба зі своїм внутрішнім «я», боротьба з навколишнім світом за місце під сонцем. Люди з давніх-давен живуть під лозунгом «Виживає сильніший!», і цей вираз є актуальним і сьогодні.

Як ми можемо спостерігати, для України зараз настав випробувальний час. У світлі останніх подій побутує думка, що сьогодні наша держава виборює двадцять п’ять років своєї незалежності, яка була легко здобута в далекому 1991 році. Те, що ми бачимо сьогодні, — це відстрочений вирок, який був невідворотнім, і реалізувався через багато років від дня його винесення. Постало питання: чи достойна Україна існування?

Попри всі перешкоди й негаразди, у цей час ми не маємо жодного права опускати рук у боротьбі за наше майбутнє. Адже якби предки сьогоднішнього покоління здались, то ми б не називались «українцями», а держави нашої не було б на карті світу.

«Ніщо не падає з неба просто так, окрім дощу та снігу», — так колись говорив мені мій дідусь. І він мав рацію: повчаючи мене, маленьку, життя, він відкрив мені велику істину. «Тільки та людина, яка сумлінно і важко працювала, гідна світлого майбутнього. Тільки та людина, яка не зупинялась перед складнощами, може з чистою душею та совістю пожинати плоди загальнолюдських здобутків».

Справді: заради гідного завтра людина мусить боротись за своє сьогодні. Адже якби в кожного на Землі мелькнула думка, що його внесок у загальну боротьбу — це ніщо, то не стало би й боротьби, і, відповідно, не стало би й людства.

Наше існування — це постійний баланс. Баланс білого й чорного, баланс добра і зла, баланс життя і смерті. Деякі втрати на шляху до світлого майбутнього — невідворотні, тому варто відразу їх передбачити і сприйняти як належне. Проте не слід брати невдачі близько до серця, бо одна велика перемога — це стежка, всипана піщинками малих програшів.

Прокидаючись кожного ранку, працюючи, здавалося б, тільки на себе, потрібно пам’ятати, що кожен наш крок, кожна наша думка, кожне наше слово ставлять відбиток і дають відлуння на всезагальне благо. Можливо, ми не помічаємо цього, адже людині не дано простежити «план життя». Можливо, саме в постійній боротьбі й полягає цей план. Можливо, саме в постійній боротьбі й полягає сенс існування людини.