Твір у форматі ЗНО: «Людям важко досягти згоди через прагнення до влади, тож лідер має бути один»

Переконана: важко не погодитись з тим, що лідер має бути один, оскільки людям важко досягти згоди через прагнення до влади. Звичайно, скільки осіб — стільки й думок, і в наш час дуже важко зробити вибір. Погляди людей різняться, і це природньо, але соціум, який не має лідера, приречений на блукання в темряві невизначеності.

Які ж аргументи можуть бути запропоновані на користь мого погляду стосовно цього твердження? Наведу декілька, на мій погляд, найпереконливіших. Передусім, важливо сказати, що далеко не в кожній людині закладено лідерські здібності. І часто люди, які не здатні керувати суспільством, намагаються пробитися до управління. Це призводить до непоправного: лідер та суспільство, яке йому довірилось, блукають по неправильному шляху. Ще більший жах — це коли усі запропоновані керівники — особи, що не здатні контролювати процеси людства, на владу над якими вони претендують.

Крім цього, модель світу, у якому кілька людей одночасно намагаються навести лад в управлінні, схожа на шкатулку, у якої одночасно відпадають і всі чотири сторони, і дно. Кожен лідер тягне ковдру на себе, у результаті залишаючи людство без неї взагалі.

У зв’язку з порушеною проблемою хочеться згадати новелу Юрія Яновського «Подвійне коло». Щасливий рід Половців розділився через невідповідність політичних поглядів братів. Це призвело до жахливого факту: братовбивчої війни. Члени сім’ї, бажаючи довести до перемоги свою ідеологію, переступили через настанову їхнього батька про злагоду в родині. У погоні за владою та лідерством, брати поклали свої голови за знамена політичної сили, під якими вони воювали.

Історія також яскраво демонструє, що твердження про те, що лідер має бути один, — правдиве. У передвиборчій гонитві за владою люди купуються на яскраві лозунги, обіцянки потенційних «керівників», які, у свою чергу, прагнуть влади заради власних інтересів. Таким прикладом може бути Чорна рада 1663 року, де за владу боролися аж три гетьмани: Іван Брюховецький, Яким Сомко та Василь Золотаренко. Хоча врешті-решт обдурений народ і вибрав лідера, який не привів його до успіху, з чварами навколо влади було покінчено на деякий час.

Зважаючи на все, сказане вище, можна зробити висновок: запорукою успішної держави є одностайність. На шляху до світлого майбутнього варто переступити через власні амбіції, на користь суспільству.