Твір на тему: «Світоглядно-естетичні позиції Федора Достоєвського, їхнє втілення у творчості»

Достоєвський був переконаний, що і окрема людина, і народні маси не можуть і не повинні служити об’єктом для «маніпуляції» імущих класів, а також різного роду одинаків, які уявляють себе Провидінням, якими б благородними цілями останні при цьому, як їм видається, не керувалися. Людина, що загордилася, вважає, що вона має право вільно і безкарно «маніпулювати» іншими людьми, не рахуючись з ними, з їх розумом і совістю, і вже тим самим відірватися від них. Так сталося і з героєм роману «Злочин і кара». Він встав на той шлях протиставлення «однієї» і «дев’яти десятих» людства, основну мораль якого відкидав, – такий, в розумінні Достоєвського, глибинний сенс трагедії Раскольникова.

Творчість Достоєвського має величезне національне значення. Кожен з його романів є пристрасним роздумом над історичними долями і потенційними можливостями суспільства і людини. Не тільки в «Злочині і карі», а майже у всіх попередніх повістях і романах Достоєвського, починаючи з «Господині» і «Записок з Мертвого дому», за приватними садибами окремих, індивідуальних героїв, як у «Мертвих душах» Гоголя, то приховано, то явно присутня більше широка і загальна тема – Батьківщини, рідної землі.

«Романи Достоєвського, – як справедливо пише Н. Я. Берковський, – сповнені символіки єдності російського життя. Тут, при всій різкості осіб та профілів, в якісь хвилини різні персонажі зливаються в один образ, створюється враження« однієї душі», що володіє всім полем дії романів і всіма його персонажами». Драму єдиної душі Достоєвський передав в символах двійників: герої його романів з’являються подружжям, вони взаємно необхідні один для одного як заповнення, як добавка кожному до цільної людини. У двійників представлений розкол надвоє «однієї душі», народного життя, де драма цієї «однієї душі» крізь розірваність веде боротьбу за свою цілість. З величезною художньою міццю Достоєвський відобразив у своїх героях глибину думки і моральних запитів людини – представника «більшості», її непримиренність до зла і страждання.

Не дивно, що, як свідчать сто років, що протекли з часу смерті Достоєвського, за цей час фігура великого російського письменника не тільки не зменшилася, але виросла в нашій свідомості. Достоєвський багато в чому залишився для нас сучасником, він надавав постійно, з самого початку XX століття, і продовжує надавати в наші дні величезний вплив на літературу і духовне життя нашого століття. Своїми різними гранями творчість Достоєвського справила вплив на багатьох несхожих один на одного мислителів і художників XX століття – А. Ейнштейна і Т. Манна, У. Фолкнера і Ф. Фелліні, К. Федіна і Л. Леонова, А. Камю і А. Зегерс. Багатогранна і складна, але незаперечна присутність Достоєвського в житті і літературно-суспільній боротьбі XX століття, яка за загальними історичними законами відкидає зворотне світло на творіння Достоєвського, дозволяє побачити в них нові, важливі грані, осмислити багато чого нового і важливого.