Твір на тему: «Змалювання духовних поривань ліричного героя в поезії Артюра Рембо»

Поетична творчість Артюра Рембо схожа на зблиск, настільки вона яскрава і настільки мало часу було необхідно поетові на її створення. Склалося так, що поетична творчість Рембо не загубилися серед виру світової літератури і виявилася насправді потрібною і сучасникам митця, і його нащадкам.

Перше, що вражає в поезії Рембо, — це щирість почуттів, і не тільки особистих. Справа не в конкретних сюжетах, які будував у своїх віршах митець. Він на диво точно вмів передавати духовні поривання свого ліричного героя, який прагнув жити в повну силу, не жалкуючи про втрати, пізнаючи світ, часто ризикуючи. Жаль про все приходить пізніше, вже тоді, коли поет осмислює власне життя: «Моє пробудження благословили шквали». Саме так передав поет душевні переживання ліричного героя у вірші «П’яний корабель». У цьому емоційному творі ніби відображений увесь шлях духовного розвитку діяльної, живої молодої людини, яка прагнула підкорити світ і повною мірою пізнавала не тільки радощі відкриттів, а й гіркі розчарування. Та все ж таки ліричний герой віддає належне лише величі світу і його красі:

«Розлючені вали в звіриній істерії,

Що брали штурмом риф, уповні бачив я,

Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії

Утихомирює захекані моря».

Ліричний герой усвідомлює, що навколишній світ далеко не ідеальний. Він різний, гарний і потворний, такий, яким його зробили люди, спотворюючи величне Боже творіння. Мабуть, саме тому настільки різко і відчайдушно звучать ці слова:

«Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,

Гіркі усі сонця й пекельний молодик:

Заціпило мені від лютого кохання.

Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!»

Все життя, яким його бачить ліричний герої поетичних творів Рембо, незвичайно барвисте, різнокольорове, як, наприклад, у вірші «Голосівки», де герой сповнений захоплення величчю і безмежністю творіння:

«О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових очей».

І попри те, що інколи світ стає чорно-білим, як в поезії «Вороння», але все одно він вартий повного пізнання, вартий того, щоб в ньому жити, адже життя — це велика насолода. Від розчарувань, поривань, відчаю і захоплення ліричний герой приходить до умиротвореного розуміння істинних людських цінностей:

«Отож мовчу собі, сповільнюю ходу.

В душі безмежної любові лиш припливи;

Все далі й далі, мов бродяга той, піду,

З Природою, немов із жінкою, щасливий».