Твір на тему: «Краще людина без грошей, ніж гроші без людини»

Я думаю, що думка про те, що краще людина без грошей, ніж гроші без людини, нагадує прислів’я «Не май сто карбованців, а май сто друзів». Тобто значно важливіше мати друзів ніж бути багатим, але самотнім. Адже коли ти залишаєшся нікому непотрібним, тобі вже не допоможуть ніякі гроші. Так само, багатство не допоможе і в скрутних ситуаціях, з якими дуже часто не вдається впоратися без допомоги друзів.

Але при всьому цьому я не зовсім згоден з думкою, що краще людина без грошей, адже, як би там не було, але матеріальний достаток відіграє важливу роль у житті кожної людини. Людина в сучасному світі просто не може існувати без грошей, які потрібні для придбання їжі, одягу та для багатьох інших потреб. Щодо грошей без людини — це й справді нікому не потрібно, і гроші просто втрачають свій сенс.

Доказом моєї думки може бути розшарування за матеріальним становищем, яке спостерігається у будь-якому сучасному суспільстві. Досить часто стає так, що люди працюють багато, але за свою працю отримують мізерну зарплатню, на яку неможливо купити достатньо якісні продукти і речі. У той же час, для когось це не проблема, бо завжди будуть існувати люди, які на перше місце ставлять гроші, і для яких показник багатства відіграє головну роль в оцінці людських переваг.

В якості прикладу можна навести багатьох героїв літературних творів українських та зарубіжних письменників. Таким є і образ Терентія Пузиря з п’єси І. Карпенка-Карого «Хазяїн». Ця людина не дуже опікувалася тим, чим годують робітників, які своєю працею примножували його багатство. Хоча він і був добрим хазяїном, вмів і сам заробляти гроші та міг багато працювати, але сталося так, що з часом гроші заволоділи усіма його почуттями і розумом. Тому й став Пузир уособленням грошей без людини, тому й не можливо без жалю дивитися на те, як роботяща людина перетворилася на бездушний гаманець.

Тема ставлення людини до грошей актуальна і зараз, адже в суспільстві й сьогодні є багаті та бідні люди. Деякі з наших багатих сучасників вимірюють гідність людини за розміром її статків, а про свій громадський обов’язок перед суспільством швидко забувають. Та я сподіваюся, що колись настане той час, коли людина, яка багато працює, буде мати достатньо грошей, а багаті люди не будуть втрачати людяність і дбати про інших. Тоді вже ніхто не зможе сказати, що «Краще людина без грошей, ніж гроші без людини».