Твір на тему: «Ліризм у творах «Мисливські усмішки» Остапа Вишні»

Читаючи нотатки відомого нашого співвітчизника Остапа Вишні, я звернув увагу на такий цікавий вислів: «Їздили полювати!.. І як радісно, що я нічого не вбив!». Ці слова є досить важливими, адже вони доповнюють уявлення наших сучасників про образ митця, який найбільш усього цінував життя — життя своє, життя оточуючих і навіть життя тварин.

Крім того, ці слова допомагають краще зрозуміти гуманістичну направленість «Мисливських усмішок», які, незважаючи на свою назву, більш навчають нас не полювати, а охороняти живу природу. Людина і вічність, людина і природа — ось головні проблеми, над якими у своїх творах замислюється Остап Вишня. І саме такий його погляд визначає проникливий і тонкий реалізм «Мисливських усмішок». Мабуть, тому й називають деякі з них «поезіями у прозі».

З великою любов’ю Остап Вишня змальовує українські пейзажі — сповнені оновлення, змін, руху, іноді сумних настроїв, чарівні й живі пейзажі нашої рідної землі. Наприклад, в усмішці під назвою «Заєць» Остап Вишня зображує час листопаду: «Золота осінь… Ах, як не хочеться листу з дерева падати, - він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява», - ген там, на узліссі, білявим станом своїм кокетує».

У «Мисливських усмішках» письменник порівнює природу з людиною. Так само, як і людина, природа переживає, почуває й думає, і робить вона це так само, як кленовий листок в усмішці, що називається «Вальдшнепи»: «Ось падає кленовий лист, — умер він, одірвався з рідної йому галузки і падає. Йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і тліти серед завмерлих собратів своїх… Навесні на його місці молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься… Щоб потім умерти… Старе одживає, нове — народжується».

Через пейзажну ліричну картину, яку Остап Вишня змальовує у конкретних образах, він осмислює одвічні людські проблеми у філософському ракурсі. Це проблеми народження та старіння, життя та смерті, проблеми кругообігу в оточуючій природі. Проте, автор — людина досить оптимістично налаштована і життєлюбна, тому і настрій оповіді в «Мисливських усмішках» переважно гарний і світлий. Мабуть, саме тому у письменника не лисиця, а лисичка, не білка, а білочка, і навіть страшний вепр — усього веприк. Вживанням цих лагідних пестливих суфіксів Остап Вишня промовляє свою любов до усього живого.

Герой, а, скоріше, оповідач «Мисливських усмішок» Остапа Вишні, — людина, що має ніжне серце. Його світ розкривається у ліричних відступах, які можна знайти майже на кожній сторінці твору. Натомість, щирий сміх письменника у ставленні до справжніх мисливців змушує читачів замислитися над гострими екологічними проблемами сучасності і виховує почуття любові до рідного краю та до рідної природи.