Твір на тему: «Покарання злочинець несе в собі самому» за романом Федора Достоєвського «Злочин і кара»

Твори Ф. М. Достоєвського вражають читача глибиною думки, психологізмом, яскраво вираженими моральними ідеалами. Одним з найвидатніших творів автора справедливо вважається роман «Злочин і кара».

У центрі роману знаходиться фігура молодого різночинця Родіона Раскольнікова. Письменника цікавить його психологія, душевні якості і витоки злочину (соціальні, філософські та релігійні). Достоєвський, представляючи свого героя, відразу, на першій же сторінці, говорить про його соціальний стан.

Молода людина живе не в кімнаті, а в «комірчині», яку в подальшому автор порівнює з шафою, скринею, труною, описує її, підкреслюючи крайню убогість Раскольнікова. Все це неймовірно важко переноситься героєм, який вирізняється хворим самолюбством і гордістю.

Раскольніков — людина мисляча, яка критично ставиться до життя і до моралі «більшості». Але, заперечуючи загальноприйняті моральні цінності та ідеали, Родіон поклоняється своїй вірі, новій моралі. Тому в голові у Раскольнікова і виникає теорія, якою він намагається не тільки пояснити світ, але і вивести для себе нову мораль. Ця теорія захоплює Раскольникова повністю. Герой буквально стає її фанатиком, адже вона задовольняє, в першу чергу, його гординю.

Суть цієї теорії полягає в розподілі людей на дві групи: «тварин тремтячих» і «сильних особистостей». Перша група — це більшість людей на планеті, вони керовані і абсолютно не впливають на світовий прогрес, не здатні на звершення великих діянь. Друга ж група відрізняється тим, що йде врозріз із суспільною мораллю, нічого і нікого не боїться. Саме ці люди є рушіями прогресу, без них історичний розвиток був би неможливим. На цих людей не поширюється моральний закон. До таких людей зараховує себе і Раскольніков.

Для підтвердження своєї «болючої» теорії він вирішується на вбивство старої лихварки. Раскольніков — ідейний вбивця, що здійснює злочин «для себе одного», щоб «себе перевірити». Герой не сумнівається у своїй теорії, йому важливо довести собі, що він «не тварина тремтяча».

Гордість героя переростає в гординю — один з найтяжчих гріхів у християнській релігії. За цим гріхом Раскольніков забуває про інших, робить їх лише пішаками у своїй страшній грі.

На противагу герою в романі виведений інший образ, якому абсолютно чужа гордість і близька смиренність. Цей образ — Сонечка Мармеладова. Це глибоко й істинно віруюча людина, яка сприймає все своє життя як смиренність. Саме вона стає по-справжньому близькою Раскольнікову, йде з ним до кінця, приводить його до віри, а значить, на думку Достоєвського, і до спасіння.

На думку письменника, гордість, гординя і зарозумілість приводить людину до моральної загибелі. Саме тому він відразу ж починає викривати, спростовувати теорію Раскольнікова. Між Раскольніковим і навколишнім світом виникає нездоланна прірва. Він починає відчувати неймовірну самотність, відчуження, безвихідну тугу. Героя карає його власна совість. Адже знехтувавши, переступивши закон життя, він вимкнув себе з неї, чим ще більше себе наказав.

Примітно те, що героя карає не стільки громадський закон, скільки його внутрішня мораль, совість. Порфирій Петрович каже одну з ключових в романі фраз: «Страждання — велика річ». Саме цією фразою і розвінчується теорія «надлюдини». Через внутрішні страждання і страшні муки герой приходить до початку очищення, просвітлення.