Твір на тему: «Місто очима Григорія Сковороди»
Видатний український письменник і філософ Григорій Сковорода негативно ставився до сучасного йому суспільного устрою, у якому через ярмо кріпацтва люди були позбавлені волі і не мали ніяких прав. У своїх сатиричних творах «Похвала бідності», «Осінь нам приходить, а весна пройшла», «Поспішай гостю, поспішай», «То ж яка є то слава нині?», «Всякому місту — звичай і права» Сковорода гостро і дотепно висміював вади окремих представників різних верств населення своєї країни: ледарство, підлабузництво, зловживання своїм становищем, зажерливість, пияцтво, гонитву за багатством і чинами, розпусту і брехню, яким протиставлялася людина з совістю, «як чистий кришталь». Особливо це стосувалося мешканців великих міст.
«Петр для чинов углы панские трет,
Федька-купец при аршине все лжет.
Тот непрестанно стяжает грунта.
Сей иностранни заводит скота.
Те формируют на ловлю собак,
Сих шумит дом от гостей, как кабак…
Тех беспокоит Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур…
Кто ж на ея плюет острую сталь?
Тот, чія совесть, как чистый хрусталь…».
«Всякому місту — звичай і права»
Міська поезія Г. Сковороди «Всякому місту — звичай і права» являє собою сатиру на брехливе сусідство, на ледачих, які довго сплять, забуваючи про церкву і роботу, на попівство, яке втратило щирість у своїй вірі, та на багатіїв, які не відають меж у прагненні до збагачення. У цьому творі автор змальовує усі прошарки суспільства тогочасного міста, від привілейованих до найнижчих. Інакше кажучи, у поезії зображений тогочасний Харків і вся Слобожанщина, на якій були встановлені загальноросійські закони і життя якої за часи Г. Сковороди було перебудоване на новий кшталт. У той час особисті інтереси перевищували усі моральні та духовні норми.
Письменник був впевнений, що життя людей псувалося через навколишні умови. Саме на цій основі він будував власну критику суспільного порядку в країні, її моральні норми. Сам же Сковорода усе своє життя стояв вище повсякденних турбот і брудних моральних інтересів, обравши для себе шлях мандрівного філософа. Він кинув іскру презирства привілеям, чинам і багатству, кинув виклик реальному життю.
Отже, Григорій Сковорода завжди прагнув душевного спокою серед сільської тиші, на лоні природи. Як і усі інші просвітителі, він прагнув відокремитися від міста, жити за природними законами. У поняття «природа» він вкладав не стільки світ природи, скільки саму людину. За думкою Г. Сковороди та інших видатних філософів, тогочасний лад суперечив законам природи і природним порядкам. А усе зло було зумовлене тим, що люди порушили природні закономірності, бо суспільний устрій був побудований на насильстві й брехні.