Твір на тему: «Громадянська війна – трагедія братовбивства» за романом Юрія Яновського «Вершники»

Однією з найжахливіших сторінок української історії назавжди залишиться братовбивча громадянська війна, під час якої брат убивав брата, а син поставав проти батька заради якихось примарних ідеалів. В Україні, як і в Росії, події тих часів розгорталися надто швидко, у величезному казані виварювалися людські долі і життя. Над просторами рідної української землі, як і в романі Ю. Яновського «Вершники», кружляла смерть, «лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного».

Головні герої твору були кровними братами. Росли вони в одній хаті, в родині Мусія Половця, а як подорослішали, розбіглися різними дорогами. Знову звела їх доля під Компаніївкою, але звела вже ворогами, бо «одного роду, та не одного класу». І хоча старий та мудрий Мусій вчив своїх синів ще змалку, що «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Але згадали Половці батькові слова лише тоді, коли приймали смерть від рук братів. Першим довелося згадати цю приказку Андрієві, який був командиром загону армії Денікіна. Та Оверка, що воював у війську Симона Петлюри, ці слова не розчулили, і він тільки розсміявся у відповідь. Останнім, що почув він від свого брата Андрія — слова прокльону у свою адресу.

Та ось уже Оверко сидить просто на землі під колесом тачанки, а поряд, з револьвером у руці, стоїть Панас. Він разом з наймолодшим братом Сашком воює в махновському загоні. І тепер вже з вуст Оверка звучать батькові слова, і знову вони не зупиняють смерть. Та цим коло подій не завершується. Як вихор, на загін батька Махна налітають червоні кіннотники і розсіюють махновців по степу. Полоненого Панаса підводять до червоного командира Івана Половця, і втретє в степу чуються слова про злагоду братів, які не знаходять відгук і в серці Івана. Панас теж помирає з прокльонами на вустах.

Слова «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду» ніби розчиняються в повітрі, а з п’яти братів Половців живими залишаються лише двоє. Та чи згадають вони, що казав їм у дитинстві батько, якщо їм вдасться залишитися живими у вирії громадянської війни і повернутися додому?

У своєму романі «Вершники» Ю. Яновський зобразив громадянську війну як горе народу, смерть і кров. Тому немає в ній місця подвигам і героїзму, адже у цій війні руйнуються міста і села, гинуть люди, знищуються одвічні духовні і моральні цінності. Доречними тут будуть слова Т. Г. Шевченка:

«Того ж батька, такі ж діти,

Жити та брататься,

Ні, не вміли, не схотіли,

Треба роз’єднаться».

Ні в якому разі брати Половці не були боягузами, але вони стали непримиримими ворогами. Та трагедія роду Половців полягає не в тому, що хтось з них став зрадником, а в тому, що вбивали вони один одного заради примарних ідей, і це була трагедія не окремої родини, а трагедія усієї України.