Твір на тему: «Філософський зміст «Казки про яян» Емми Андієвської»

«Казка про яян» Емми Андієвської — лаконічно викладений, нескладний за сюжетом, але незвичайно глибокий за змістом твір, який спонукає читачів до філософських роздумів.

Головний герой казки — маленький пастушок. Одного разу хлопчик, наздоганяючи козу і перестрибуючи за нею по скелях, падає в провалля. Коли він приходить до тями, то бачить, що потрапив у загадкове місто, вулиці якого складаються не з будинків, а з недобудованих веж. На запитання пастушка не відповідає жодний мешканець цього дивовижного міста: кожен з них зайнятий лише своїми справами. Вони чують лише себе, визнають тільки своє «я» і, немов покарані за свій егоїзм, нескінченно будують свої вежі-домівки. Дивно, але кожен з яян вважає найрозумнішим саме себе.

Почув пастушка один-єдиний мешканець міста, до того ж у нього була найнижча вежа. Це була вже дуже стара людина, дідусь, який знесилився і від віку втратив внутрішні підпори, які тримають кожного з яян. Цей дідусь розповів хлопчикові, що яяни харчуються тільки власним «я» і ніколи не спілкуються, не звертають уваги на інших. А вийти з цього дивовижного міста зможе тільки той, хто насмілиться одній із брам, яких у місті сім, сказати «ти». Для позначення кількості брам у місті письменниця не випадково обирає число сім, адже це знакове число, яка неодноразово зустрічається в біблійних сюжетах.

Як не дивно, але жоден з мешканців міста не може вимовити таке просте слово, як «ти», бо в їхніх вустах воно миттєво перетворюється на слово «я». Ось і виходить, що яяни приречені на непримітне безсмертне існування і нескінченне будування веж власного егоїзму і пихатості.

Пастушок ніяк не хотів перетворюватися на яянина і був готовий не тільки вибратися з міста, а й допомогти це зробити старому. Хоч дідусь і відмовлявся, але хлопчик забрав його з собою, бо бажав, щоб старий хоч перед смертю дихнув свіжого вільного повітря. Оскільки пастушок мислить категоріями «ми» і «ти», то він швидко залишає загадкове місто і опиняється на тому ж самому місці, звідки впав. А замість дідуся на його плечах з’являється мішок з самоцвітами. Самоцвіти, скоріш усього, символізують духовну цінність і душевні скарби, які зберіг герой казки.

Письменниця навмисно не використовує жодного власного імені, адже образи цієї глибоко філософської казки-притчі узагальнені. Зрозуміло, що яянином може стати будь-хто, перетворившись на самозакоханого егоїста, втративши ім’я, душу, а найголовніше — повноцінне життя. І тільки від кожного з нас залежить, чи вдасться замість «я» вимовити «ти», чи вдасться відчинити браму до світу прекрасних гармонійних стосунків.