Твір на тему: «Роль образу Івана Бездомного в романі «Майстер і Маргарита»

Роман М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» починається з того, що голова МАССОЛИТа Берліоз доводить молодому поетові Івану Бездомному, що ніби Ісуса Христа ніколи не було насправді. По суті, Берліоз переконує свого юного колегу в тому, що Бога немає і не може бути.

Наслідки цієї розмови для Бездомного виявляються вельми плачевними – він стає свідком загибелі Михайла Олександровича і потрапляє в клініку для душевнохворих. Саме тут цього персонажа наздоганяє прозріння – зустріч з майстром, знайомство з його романом змушує Бездомного зрозуміти свою бездарність і необхідність відмовитися від «рифмоплетства». У підсумку, вийшовши з клініки Стравінського, герой перетворюється на співробітника Інституту історії та філософії Івана Миколайовича Понирева.

Але раз на рік, у весняний повний місяць, безумство таки відвідує героя. І тоді він знову зустрічається з майстром і героями його роману – Ієшуа Га- Ноцрі і Понтієм Пілатом. І тоді його знову починають мучити питання, які тривожили свого часу майстра, які й досі знищують Пілата.

Раз на рік Понирев бачить на «широкої місячній дорозі» двох супутників. Один з них «у білому плащі з кривавою підкладкою», з особою, то гордовитою, то благальною. Він просить про клятвене завірення, що «вульгарної кари» не було, і отримує його від молодої людини «в розірваному хітоні і зі спотвореним обличчям: «Це тобі привиділося... Клянусь».

І тоді умиротворення людини в плащі переходить на Івана. Майстер запевняє: «Цим і скінчилося, мій учень». І автор обіцяє, що «до наступного повного місяця професора не потривожить ніхто. Ні безносий вбивця Гестаса, ні жорстокий прокуратор Іудеї вершник Понтій Пілат».

Вперше Понирев зіткнувся з цими питаннями на Патріарших ставках, однак необтесаний розум героя був просто не в змозі «переварити їх». Ось тільки що він говорив з Берліозом, а через хвилину від нього залишилася лише голова... А якийсь іноземний консультант щойно ясно, по-російськи говорив, що Ісус існував, був страчений, що є Сьомий «найнадійніший» доказ існування диявола, і в ту ж мить – зник. Весь світ юного поета звалився в ті хвилини на Патріарших.

Так для чого ж Іван Бездомний дізнався про Ієшуа, зустрічався з Воландом? Щоб страждати раз у рік від нез’ясованої туги і знову впадати в спокій безпам’ятства? Абсолютно ясно, що, за задумом письменника, цей герой причетний до подій в Росії та Юдеї, описаним у романі. Булгаков показує, що новий час створив нову молоду людину, але, волею долі, до нього увійшли біль і сумніви, гріх і спокута вічності. Від цього він відчув себе розп’ятим між епохами. Він зміг змінитися, але лише настільки, наскільки дозволила йому його натура.

Постать Івана Бездомного надзвичайно важлива в романі вже тому, що цей герой, на відміну від інших провідних персонажів, залишився на Землі. Випробування, через які він пройшов, викликані не зустріччю з демонічними силами, а з хаосом, що панує в його душі і голові, як в головах і душах більшості людей ХХ століття.

Булгаков показує, що і над Пониревим тяжіє «древній Пілатів гріх», і йому не під силу прямий вибір між добром і злом, і він гідний співчуття і милосердя. Він здатний лише інстинктивно відштовхуватися від демона зла і спокус, тому він так швидко зламався і слухняно підкорився заведеному розпорядку життя.

У фіналі, однак, тема Івана Бездомного звучить як «пророцтво надії». Адже його, як і раніше, тягне до майстра і Ієшуа , його млоїть неясна, хвороблива туга. Вона пробуджує в ньому, як і в римському прокураторі, те, що турбує пам’ять чи то про борг, чи то про вино, чи то про найголовніше, про сенс життя, втрачений по недбалості.

Таким чином, Іван Бездомний – один з головних героїв роману Булгакова «Майстер і Маргарита». Письменник відправляє цього персонажа в дорогу шукання, пізнання істини, яка не може бути відома і зрозуміла комусь одному з людей, а підвладна лише вищому початку.

За допомогою фігури Бездомного Булгаков показує, що шукання істини вимагають сукупних зусиль свідомості, пробудження душі і невпинного пильнування. Саме тому автор роману простягає асоціативні зв’язки від «єдиного учня» майстра, який покинув Землю, до євангелістів і Христа, порівнюючи Понирева з Левієм Матвієм.