Твір на тему: «Мій найулюбленіший вірш Павла Тичини»

П. Г. Тичину справедливо вважають одним з найніжніших, найкращих митців української літератури. Це насправді незвичайний поет, який малював сповнені музики і барв малюнки. Вірші П. Тичини надзвичайно милозвучні, а пейзажна творчість вражає багатством відтінків і кольорів. Моїм улюбленим віршем став один з таких пейзажних віршів, який називається «Світає». У цій поезії автор описав схід сонця. Дуже вражає неймовірна точність, з якою поет відтворив той дивний, неповторний настрій, який охоплює будь-яку людину на світанку:

«В туман загорнувшись, далекі тополі

В душі вигравають мінорную гаму».

Адже так і є: коли спостерігаєш за сходом сонця, відчувається змилування і радість, а разом з тим якась щемлива, тиха печаль. Причому всю цю гаму відчуттів поету вдалося передати лише кількома словами, якими він точно відтворив і стан природи, і стан людини: «Так тихо, так любо, так ніжно у полі...». А ще мені дуже сподобалися влучні і при цьому досить несподівані порівняння, наприклад, схід «ранить ніч, мовби мечами», а тополі, «мов свічі погаслі в клубках філіалу». І справді, вранішні тополі, коли вкриваються серпанком туману, здалеку дуже схожі на тільки-но погаслі свічки. А перші сонячні промені й дійсно з’являються настільки несподівано, що нібито ранять небо й зорі. Цю картину П. Тичина передав усього двома словами: «зорі безсилі». Хіба ж це не дивовижно?

А як реалістично поет показує раптовість світанку! Та й справді, скільки б не чекав сходу сонця, з’являється воно все одно неочікувано, порушуючи тишу і спокій ранку:

«Промінням схід ранить ніч, мовби мечами.

Хмарки по всім небі й собі взолотіли,

Безмовні тумани тремтять над полями».

Цей раптовий сонячний спалах наповнює силою і людину, і природу. Майже одразу починають співати птахи, здіймається вітер. А людина, побачивши переливи жовтих, червоних, синіх, зелених смуг на вранішньому небі, несподівано відчуває наснагу й бадьорість. Все це теж вдалося передати П. Тичині усього в одному рядку: «Підхоплююсь з ними і я, посвіжілий».

Саме цією влучністю і точністю приваблює мене дивовижний вірш «Світає». Мене зачаровують буйство барв та прекрасні описи, якими наповнений цей поетичний твір. А ще мені дуже подобається дивний настрій, який викликає цей вірш, і його милозвучність. Читаючи його, я немов бачу сповнене багатством кольорів небо, росяні тополі, тьмяні зорі і тихий сонний степ. А після того, як прочитаєш поезію, з’являється відчуття мрійливості, задуманості і ніжності, радості і бадьорості. Хочеться знову і знову бачити одне з найвеличніших див природи: схід сонця. І для цього навіть не потрібно вставати рано вранці, бо достатньо перечитати вірш П. Тичини «Світає», мій улюблений вірш!