Твір на тему: «Природа – наш спільний дім»

Все більше і більше людей усвідомлює, що природа — наш спільний дім, адже всі ми маленькі складові частинки цієї природи, ми не можемо без неї існувати, ми живемо серед природи і повною мірою є її дітьми. Найбільш яскравим свідченням цього може бути одвічний нез’ясовний потяг людей до природи. Наприклад, люди старшого покоління не можуть уявити собі кращого відпочинку, ніж роботу біля землі: вирощування квітів, овочів, догляд за кущами та деревами. Молодь прагне відпочити, виїхавши хоча б на декілька днів на лоно природи, відпочити від повсякденних турбот і насолодитись красою навколишнього світу у тиші лісу.

У сучасній людині залишилося щось дивне від стародавньої людини, людини тих часів, коли вона була повністю залежна від природи, близька до неї, як дитя до рідної матері. Може, саме тому так ваблять нас зелені ліси та поля, саме тому нам так шкода, коли хтось нищить природу. Мабуть, саме тому й сьогодні людина прагне знайти у природі спокій, якого так бракує в сучасному світі. І я впевнений, що так було, так є і так буде завжди.

Проблем взаємин людини і природи торкалося багато видатних українських митців художнього та поетичного слова. Це і Леся Українка з драмою «Лісова пісня», і Іван Франко зі своєю поетичною збіркою «Зів’яле листя», і Михайло Коцюбинський з романом «Тіні забутих предків» та новелою «Intermezzo».

У багатьох українських творах можна зустріти персоніфікацію природи та природних явищ. У цих творах висловлюється думка про те, що тільки природа може подарувати людині спокій, якого ніде не знайдеш у суспільстві, де часто панує горе та ненависть. Такий затишок і спокій може подарувати людині лише природа та рідний дім. От і стає зрозумілим, що природа і є нашою рідною домівкою.

Саме така думка й сьогодні все частіше стає основою численних художніх, поетичних та публіцистичних творів, виступів прогресивних науковців та суспільних діячів, які розуміють, що природу, так само як і рідний дім, треба берегти, треба про неї піклуватися, поки ще не пізно.

З кожним роком стає все зрозуміліше, якою жорстокою може бути природа у ставленні до своїх ворогів. Особливо примусили це усвідомити і трагічна аварія на Чорнобильській АЕС, і не менш страшна катастрофа на атомній станції в японській Фукусімі. Отже, сьогодні проблема не тільки збереження, а й відновлення природи є найактуальнішою проблемою людства, саме цю проблему повинне якомога скоріше вирішувати наше покоління.