Твір на тему: «Особливості російськомовної української поезії»

Проблема кордонів, що розділяють власне російську і російськомовну українську літературу хвилює не тільки літературознавців, а й філософів та культурологів. Спроба характеристики української літератури змушує звернути увагу на ту сферу художнього життя, яка не піддається однозначному визначенню як українська або російська. Прикладом цьому може бути життя та творчість О. К. Толстого.

О. К. Толстой постійно приїжджав в Україну, та й Петербурзьке його оточення постійно нагадувало про Україну. Він був далеким правнуком гетьмана Розумовського (про що ніколи не забував) і міг би піти шляхом нормального романтичного українського націоналізму. Але його турбували загальнолюдські і загальноімперські проблеми, рішення до яких він не знаходив. Очевидно завдяки останній вирішальній обставині уся творчість О. К. Толстого так органічно вписується в контекст історії російської літератури свого часу.

Не будучи літературознавцем, можна зрозуміти і не сумніватися у щирій любові О. К. Толстого до України, але до сфери власне української культури це його не вводить. Так само, як залишає за її межами і художників І. Рєпіна та М. Ге. Перший був зачарований українськими образами і українським духом, другий навчався в Києві та більшу частину життя прожив в Україні.

Всі наведені приклади стосуються особливого явища: потужного впливу української культури на російську. Явище це з політичних причин протягом не одного століття замовчувалося. Хоча існувало завжди. Досить нагадати про захоплення українською тематикою та її колоритом у Петербурзі в 1-й третині XIX століття (О. Сомов, А. Погорєльський, М. Гоголь та інші). Тільки зараз ця тема починає звучати повноцінно.

Це принципово інша тема, але про неї потрібно постійно пам’ятати для того, щоб не змішувати українську російськомовну літературу з літературою російською, яка перебувала під впливом, чарівністю української культури. Звичайно, дуже важлива власна ідентифікація письменників. Російський поет Л. Вишеславський в останні десятиліття свого довгого творчого життя писав російською та українською мовами, у вірші «Українська сповідь» називав себе поетом «українським навік».

Таких освідчень дуже мало. Але, тим не менш, вони є. Поет молодого покоління Дмитро Бураго чітко і впевнено про це сказав, але він випадок особливий, тому що працює не тільки як професійний поет, а й дуже багато трудиться для української культури як видавець, як організатор конференцій, на яких однаково комфортно почувають себе і русисти, й україністи, і філологи, і філософи, і культурологи.

Л. Вишеславський включив до збірки «Садівник» вірші кінця 60-х років. Поема «Сковородинівське коло» була видана в 1981 році, але згадки про Г. Сковороду зустрічалися раніше, і робота над самою поемою тривала довго. З творчістю Сковороди Вишеславський був знайомий з юності, як і з іншими авторами XVIII століття. Це вони вперше називають поетів «садівниками». А збірки своїх віршів «садом». Про те, що в «саду» створюються «божественні пісні», поет ХХ століття, звичайно ж, пам’ятав. Але цей образний ряд відкривав для нього невичерпні асоціації та метафори.

Нічого схожого в історії російської поезії не спостерігається. Ні в кого, звичайно, не виникає сумніву, що, якщо поет пише російською, він володіє традиціями російської культури, її досвідом, він до неї безпосередньо причетний. Без цього він російською просто не зміг би творити. До цього звертається і Л. Вишеславський. Ось вірш «Дерево»:

«Я відпочивав у тіні великої гіллястої верби

Переді мною плела візерунок своїх орбіт

Всесвіт жуків — крилатих і безкрилих,

Розцвічених строкато і похмурих на вигляд

Їх страшна вина на них поглядала:

Будь кого м’яв, глушив, тиснув, жував.

У невидимій крові працювала система

Найміцніших лап, клішень, гачків і жал».

Надзвичайно важливо для розуміння суті і характеру творчості російських поетів з України прочитання їхніх текстів з лексичної точки зору. І тут нас підстерігає небезпека: адже зустрічаються в російській мові українізми і в українській мові русизми — явище загальне, настільки часте, що воно ще не може бути свідченням процесів, що проходять в мистецтві слова, що впливають на сам характер художніх текстів.

Вони, українізми, в російських текстах важливі для розуміння стилю і мислення письменника тоді, коли вони є культурними кодами.

Іноді українізми в російських текстах — це цитати. Наприклад, деякі твори І. Кошелевця із книги «Розмови в дорозі до себе», який в російських віршах, присвячених Шевченку, звертає увагу на слова, написані так, як вони звучали у поета українською.