Твір на тему: «Людина завжди має вибір: прийняти лицемірну мораль чи боротися з несправедливістю» за творчістю Івана Франка

Усе наше життя — це боротьба. Боротьба внутрішня, боротьба зовнішня. Щодня ми робимо вибір — вийти на ринг, чи залишитись та перечекати в мирній зоні.

Протягом всього свого нелегкого життєвого шляху великий письменник, поет, публіцист та політик Іван Франко не стояв у тіні, коли мова йшла про справедливість та несправедливість. Беручи у руки щит слова, він сміло йшов на прю із брехнею та лицемірством.

«Вічний революціонер: дух, що тіло рве до бою; рве за поступ, щастя й волю, він живе, він ще не вмер…» Ці рядки уособлюють самого поета. Його незламна воля, нестримне бажання змінити все й зараз розпалювало сподівання в серцях сотень, а то й тисяч людей. Народ слухав Франка з широко розплющеними очима, вірячи, що слова політика ввійдуть у реальність, і тоді лицемірна мораль буде подолана.

Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою, —
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.

Творчість Івана Франка підбурювала до боротьби за своє щастя. Це був своєрідний вогник у пітьмі брехні та омани. Його вірші були острівцем опори та надійності в океані тієї невідомості та неспокою, який панував наприкінці 20 століття. Усе навколо було нестійким: політичний лад постійно мінявся, за владу боролись різні чесні та брехливі особи, а життя простих людей пропливало мимо — непомітно гаснули один за одним чоловіки й жінки, так і не діждавшись того прориву в краще життя, де панують правда та чесність.

Людина справді завжди має вибір: мовчати чи кричати. Прийняти лицемірну мораль або ж боротися з несправедливістю. Бій цей ніколи не матиме кінця, адже тільки в ідеальному світі немає зла та неправди. Крім того, в ідеальному світі немає місця багатьом речам: поезії, художньому мистецтву, музиці. Усі ці фактори доповнюють наш ще не завершений, недосконалий світ.

Можливо, саме в боротьбі й полягає сенс життя кожного з нас. Наше існування — це щоденний бій. І тільки ми вирішуємо, на чий бік стати: світла чи темряви.

Іван Франко обрав свій шлях, і жодного разу не засумнівався в його правильності. «Мій поклик: праця, щастя й свобода, я є мужик, пролог, не епілог.» Своєю творчістю великий поет завжди закликав людей не мовчати про те, що їм болить. Адже тільки сміливі мають щастя, тільки ті, що щиро прагнуть кращого життя, що палко бажають перемогти лицемірство мають право на світле майбутнє, на пожинання плодів своєї боротьби.

У наш час сучасному українському суспільству катастрофічно не вистачає такого лідера, як Іван Франко. Проте поступово з попелу постає нове покоління, готове йти в бій за своє щастя.

Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавіна,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?