Твір на тему: «Хто рано встає, тому Бог подає»

Свій робочий день я прагну заповнити вкрай. Я не люблю, коли хоч одна хвилина прожита марно. Батьки ще змалку привчили мене жити корисно, цікаво і наповнено. Це корисно не тільки для мене, а й для інших. Іноді мої друзі дивуються: невже мені не хочеться відпочити, просто «поплювати в стелю», полежати? Але, особисто для мене, відпочинок — це рух. Я впевнений, що слід проживати кожен день так, щоб увечері мати результати своїх дій, що починаються з самого ранку.

Ранок у мене починається, як це кажуть, разом з півнями. Адже «хто рано встає, тому Бог дає!». Слід прислухатися до цього виразу, тому що в ньому є мудрість і життєвий досвід багатьох поколінь нашого народу. У мене є друг, собака Лорд, перед яким я маю певні обов’язки. Тому, прибравши постіль, зробивши фізкультурні вправи, я йду його вигулювати. Навіть коли я не висипаюся, двадцять хвилин на свіжому повітрі приводять мене у форму. Повертаючись додому, я вже знаю, що нас з Лордом вже чекає смачний сніданок. Після сніданку я йду в школу, бо це для мене другий дім, де я не тільки вчуся, але й зустрічаюся з друзями. Найцікавіша частина моєї діяльності починається в другій половині дня.

Між школою і басейном я маю лише годину вільного часу. Я встигаю забігти додому переодягнутися, пообідати, а ще й прогулятися з собакою. Потім я йду у басейн. Він — моя стихія. Без спорту я не можу уявити свого життя. Після басейну я продовжую заняття у шаховому клубі. Повертаючись увечері додому, я бачу світло у вікні нашої кухні — це мама чаклує над смачною вечерею. Вдома, зібравшись усією родиною, ми розповідаємо один одному про те, як пройшов наш день. І я дивуюсь: яким довгим він видався, як багато всього сталося! Після вивчених уроків, читання спортивних журналів і улюбленої книжки я засинаю. І так приємно заплющувати очі і думати: як багато я зробив за цей день!

Щодо прислів’я «Хто рано встає, тому Бог подає», то я розповім окрему історію. Ми часто їздимо на дачу за місто, а на сусідній дачі живе дуже клопіткий старий, який весь час чимось зайнятий: перекопує, садить, підв’язує, підгодовує рослини. Він дуже любить квіти, і на його ділянці їх безліч. Вони радують око десятком різноманітних відтінків і пахнуть до самої осені.

Одного разу ми приїхали ввечері і мама оголосила, що завтра встанемо раніше, приготуємо їжу, оновимо клумби. Але встали пізно. Мама до півночі читала книгу, тато вирішував шахові задачі, а я сидів за комп’ютером. Коли ми, потягуючись і позіхаючи, вийшли з будинку, Андрійович був вже в саду. Привітавшись з нами, заговорив з мамою про квіти.

Старий розповів, що встав зі сходом сонця, перекопав землю на клумбах, вніс добрива, використовуючи останні досягнення американської агротехніки, посіяв однорічні квіти, поправив альпійську гірку, відрегулював систему поливу. Поскаржився на те, що дощ буде, бо у нього болять ноги.

Ми почали працювати. Але пішов дощ, який не припинявся весь день. Ми поверталися в місто, так нічого не зробивши в саду. Вже в машині мама сказала: «Так, мав рацію Андрійович: «Хто рано встав, той не втратив». А батько додав, що бабуся це прислів’я говорила інакше: «Хто рано встає, тому і Бог подає!»